|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org |
|||||||
|
| ||||||||
Смак "житняка" у малярствіТри грані творчості киянки Любові МіненкоВИСТАВКААндрій ДОРОШ
Виставка мисткині з Києва Любові Міненко, відкрита у Палаці мистецтв, – добра нагода, аби нам його нагадати. Будучи за освітою художником театру, Любов Міненко до станкових творів має вельми специфічний підхід. Виходячи у своїй малярській концепції від лінійно-декоративних здобутків одного з корифеїв угорського авангарду Матісса Тойча, художниця рівночасно добре пам’ятає і фразу бельгійця Анрі ван де Вельде, який уже понад сто років тому ствердив, що “лінія черпає свою силу з енергії того, хто її провів”. На перший погляд, нескладні за композицією краєвиди, побутові сцени та безпредметні полотна Л. Міненко сповнені внутрішньої динаміки, яка захоплює у свої орбіти глядача і, прогнавши його крізь усі рівні, звільняє наповненим по самі вінця авторськими емоціями. Для “жіночого” живопису таке явище вельми рідкісне й заслуговує найпильнішої уваги для наступного застосування у широких масштабах. Майже половина експозиції значно ближча до прямого фаху авторки, хоч опосередковано віддзеркалює і стан буття багатьох сучасних творців наших духовних цінностей, у якому вартість тюбика фарби (неважливо, якого тону) кружляє в околиці десятки, а на перше місце стрімко виринає стара приказка “голь на видумкі хітра”. Шляхом “мобілізації внутрішніх ресурсів” до творчого процесу художниця включає різнобарвні клаптики тканин, які є в кожній хаті. Із них постають аплікації, які за внутрішнім настроєм геть не схожі на малярство. “Занижена” технологія (як-не-як із “вторинних” матеріалів) схиляє до гротескно-іронічного погляду, теж, зрештою, властивого українській натурі за принципом “сміймось, аби наші вороги боялись”. Тому в аплікаціях Л. Міненко значно ширше представлені побутово-житейські ситуації, часто з літературним “підкладом”, саме тим, якого вчать боятися, немов вогню, “чистих” живописців-станковістів. У даному випадку це скоріше великий плюс для робіт, які, не претендуючи на високість стилю, подекуди нам його демонструють. І нарешті, кільканадцять акварелей – своєрідне “мистецьке дозвілля” авторки, коли допустимо заради виразної деталі зігнорувати суху академічну правильність рисунку, колориті і т. п. та й взагалі створити щось казкове, часом страшнувате, але правдоподібне – таке, що існує десь на межі яви і сну. Три різні грані доробку Любові Міненко добре допасовуються одна до одної й дають нам образ художниці в основі своїй цільної і для львівського глядача незвичної, а тому й цікавої. |
|
|
