Марійка Підгір"янка - поетеса і людина
120 РОКІВ
Олександр ДЗЬОБАН, Софія ДОСКАЧ
Марія Домбровська (уроджена Ленерт), відома літературі як Марія Підгіря’нка, народилася 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави (тепер Надвірнянського району Івано-Франківської області) у сім’ї лісничого. Розумна, допитлива дівчинка любила чудову карпатську природу, цікавилася піснями, казками та легендами рідного краю.
Із тринадцяти років Марійка Ленерт починає записувати свої перші вірші, навіяні чарівною природою і прочитаними книжками. Пізніше на знак любові до отчого краю й карпатських малят, вона прибрала своє поетичне ім’я – Марійка Підгір’янка. Писала про себе: “Я самоук, несміливе дитя Підгір’я. Списувала те, що мені старі ліси розказували, та не знаю, чи добре я розуміла смерекову мову. Почала писати дуже рано, оскільки чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напутувала мене краса природи”.
Хоча через матеріальні нестатки вона змогла закінчити лише двокласну початкову школу, самостійно опанувала навчальну програму і в 1896 році у Коломиї екстерном склала іспити за восьмикласну жіночу гімназію, а в 1900 році у Львові – за учительську семінарію і одержала атестат народної учительки. М. Ленерт почала навчати дітей у рідному селі, і з того часу понад сорок років учителювала в різних школах Галичини та Закарпаття.
Уже в 1902 році у періодичних виданнях з’явилися її перші вірші за підписом Марійка Підгір’янка. З допомогою Івана Франка у 1908 році вийшла в світ її перша поетична збірка “Відгуки душі”. Поетеса зробила певний вклад і в педагогічну журналістику – була редактором двотижневика “Український учитель” (1912 р.).
Під час І-ої світової війни в 1915 році М. Домбровську із сім’єю евакуювали до Австрії в табори у Гмінді. Але й там вона продовжувала свою працю – разом із подругою Осипою Заклинською вчителювала у школі для дітей-виселенців, а нелегке, сповнене сліз і горя життя у бараках, страхіття, що принесла простим людям війна, відтворила в поемі “Мати страдниця”. Було декілька видань цієї поеми, зокрема у 1922 році у Філадельфії, а у Львові 1929 р. з ілюстраціями А. Монастирського накладом М. Матвійчука.
Лише в 1919 р. поетеса змогла повернутися на рідну землю і вчителювати на Закарпатті. Як педагог вона широко використовувала вірші під час навчання, постійно вдавалася до ігрових вправ із використанням приспівок, скоромовок, узятих із народної педагогіки чи власних. Тому чимало творів Марійки Підгір’янки покладені на музику. На Закарпатті в 1929 р. вийшов її “Збірничок віршів для дітей”, а в 1925-1927 рр. – три випуски літературних матеріалів для початкової школи під назвою “Ластівка”, де вміщено переважно вірші та переклади з інших мов.
За демократичні погляди та патріотичну роботу Марію Омелянівну та її чоловіка Августина Домбровського, також учителя, чеські власті часто перекидали з одного місця роботи на інше, а потім і позбавили праці. З цієї причини А. Домбровський в 1927 році повертається до Галичини, а Марійка Підгір’янка виховувала онуків І. Франка – Тараса і Мирона, що жили в селі Довгому на Іршавщині. У 1929 р. поетеса теж переїжджає на Прикарпаття, де працювала вчителькою, а потім директором чотирикласної школи в Братишеві (тепер Тлумацького району Івано-Франківської області). У 1957 році Домбровські переїхали до селища Рудного, що біля Львова, де поетеса написала свої останні твори, які публікувалися в журналах “Вітчизна”, “Жовтень” та ін. періоичних виданнях. У 1963 р. Марію Омелянівну прийняли до спілки письменників СРСР. 18 травня 1963 року перестало битися серце вчительки і поетеси. Поховано Марійку Підгір’янку у Львові на Личаківському цвинтарі.
|
|
