Закарпаття "Нашої мети"
Нічим не обгрунтовані невдалі виступи української футбольної збірної змушують до певних асоціативних вибудов
Іван ГЕЛЕМЕЙ
Футбольно-політичний матеріал Романа Кульчинського із зацитованою вище назвою – “Закарпаття “Нашої мети” – з’явився на Інтернет-сторінці champion.com.ua. Автор емоційно-аналітичного дослідження, як і переважна більшість українських уболівальників, не знаходить логічного пояснення для двох нічиїх збірної України з футболу в останніх матчах відбіркового циклу до Чемпіонату світу 2002 року і висуває власну – не позбавлену вищої логіки та... містики – версію. Справді, щось у цьому є...
“Функціонери зробили все, що від них залежить, аби “Наша мета – 2002” стала реальністю”, – сказав голова Федерації футболу України Григорій Суркіс після матчу в Уельсі, де українські хлопці не змогли забити переможного гола за рахунку 1:1. “Може, це якась кара, вроки чи, як кажуть у народі, “невезуха”?
Бо справді, кращу команду за цю Україна навряд чи матиме. Наші хлопці саме в цей час, у цей рік і сезон перебувають на піку своєї командної форми. Саме зараз вирішується – бути чи не бути футбольній Україні. Згадайте, чи сприймав хтось серйозно таких суперників, як Польща та Білорусь, відразу після жеребкування? Звичайно, журналісти для годиться не забували вставити: “Але ж слабких суперників немає...”. Та насправді всі однією ногою вже були в Японії. Не хочете – не погоджуйтесь, але 0:0 із білорусами та 1:1 із валійцями можна поставити в один ряд зі щорічною повінню на Закарпатті”, – інтригує Роман Кульчинський.
Це натуральна кара. Кара за те, що разом із “Нашою метою – 2002” функціонери хочуть підняти на рівень Фудзіями плакати зі своїми іменами і подописувати великими люмінісцентними літерами: “Наша партія – СДПУ(о), наш мер – Суркіс, наш президент – Медведчук, а начальник ЖЕКу – Шльома Гомельський”. Кара за те, що декому хочеться і ліс закарпатський ешелонами на Захід за валюту, і щоби за нього на Закарпатті на затопленій дільниці голосували – бажано організовано та без зайвої метушні. А екологія, як і, зрештою, футбол, – річ непередбачувана.
Звичайно, вона здатна запросто винести ще й 48-мільйонну націю з туману небуття, безпереможного сну та міжнародної невпізнаваності. Але все це станеться за однієї умови. Гравці повинні зрозуміти, що – хочуть вони того чи ні – прості українські дядьки з таранею і пивом перед своїми брехливими телевізорами по самісінькі волохаті вуха закохані в них. Дядькам буде сумно, коли скажуть: “Ну все, ніхто нікуди не їде”, дуже сумно... Деякі з них із горя підуть у запій.
Як іронічно зазначив коментатор, “у разі перемоги нашої збірної у п’ятьох наступних матчах вона забезпечить собі вихід до фінальної стадії Чемпіонату світу”. Знову ця клята модальність. Надія ніби ще жевріє, але такі самі нічиї із Вірменією та Ісландією минулого року поховали, як виявилося згодом, “Нашу мету – 2000”.
Чому ж м’яч ніяк не лізе у ворожу площину воріт? Навіть якщо відповідь на це питання існувала, у неї все одно повірили би тільки деякі. А з погляду закінченого ідеаліста Бог бачить усе: хто куди присмоктався, що він хоче від цього мати і як використати це в майбутньому. Можливо, саме задля того, щоби майбутні депутати, президенти і мери не могли на своїх передвиборних прапорах написати: “Ми вивели Україну у футбольний світ”, Він вирішив, що краще буде програти відбіркові, ніж віддати масу рефлексивних виборців і їхню телесвідомість на поталу хлопців із компанії “Наша мета – 2002”.
Подумайте самі: у другій грі поспіль моментів у нашої команди стільки, що мимоволі виникає підозра. “Лобана” чіпати не можна (хоча для чого було випускати Мелащенка, пояснити важко), гроші є, потенціал через дах рветься.
Склад говорить сам за себе: Воробей грає чудово, Шевченко – це Шевченко, Ребров, Яшкін, Попов, Кардаш, Тимощук, Лужний, Несмачний – кого б ви позичили з команд-суперниць для поповнення цього складу? Хіба двох динамівців у Білорусі...
Не хочеться вірити, що ми втратили ще один шанс. Що хлопців за 10 років не навчили прочувати за своїми плечима народ, а не купку вибагливих функціонерів, державу, а не щедрі фінансові структури. Тренер Малофеєв, команда якого обскакала в турнірній таблиці наших хлопців, почав свій похід із благодійного матчу, щоби переконати, що існує футбол заради футболу, перемога заради простих сябрів-бульбашів. Але, на жаль, для президента ФФУ футбол – це одне із джерел і зацікавлень. Вимиканням світла у квартирах і нашою заповітною метою – 2002 займаються, практично, ті ж самі люди.
P.S. Уперше за 10 років у нас буде справжній матч фаворитів. 7 квітня зустрінуться “Динамо” і “Шахтар”. Уперше для внутрішнього матчу знадобився Олімпійський стадіон на 80 тисяч глядачів. Уперше прийшло 20000 попередніх заявок на квитки на київський матч з іншого міста – з Донецька. Це тішить.
Тішить, бо це протистояння подарує Україні багато талантів і нових імен.
|
|
