|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org |
|||||||
|
| ||||||||
Президента кличуть на прямий ефірЛеонід Кучма опинився між двох вогнів - загрозою відставки та небезпекою стати Президентом без повноваженьДІАЛОГДмитро ЯЦЕНКО
Подібна практика давно стала традиційною в США, зокрема, під час президентських виборів. В Америці теледебати стали не лише виявом демократії, коли майже всі виборці країни мають змогу побачити боротьбу претендентів на президентське крісло, але й справжнім політичним шоу. Очевидно, що в разі проведення теледебатів обділені правами на свободу слова та отримання об’єктивної інформації українці мали б незабутні враження. Достатньо згадати поки що єдиний в історії України випадок, коли в 1994 році перший Президент Леонід Кравчук зустрівся у телегерці з кандидатом на пост глави держави Леонідом Кучмою. На жаль, під час наступних президентських виборів у 1999 році нічого подібного вже не сталося – через відмову Леоніда Кучми брати участь у теледебатах. Тоді навіть виникнула думка, що якби Леонід Кравчук не вийшов у прямий ефір зі своїм суперником, він не програв би вибори... Наразі ще складно говорити, хто конкретно братиме участь у цьому телепоєдинку в прямому ефірі: чи буде це особисто Президент, чи уповноважена ним особа, крім того, не з’ясовано, хто представлятиме опозицію. Не виключено, що Леонід Кучма просто відмовиться від такої форми переговорів. Як особа при владі він би опинився у невигідній позиції, бо представник опозиції міг би звинувачувати Леоніда Кучму перед цілою нацією та ще й у найкращий ефірний час! Який же тоді сенс мають подібні заяви? Складається враження, що нинішні розмови на тему діалогу влади та опозиції є частиною нової політичної гри. Після зустрічі Кучми з Кваснєвським опозиція припинила проведення вуличних акцій протесту. З іншого боку, виконана умова опозиції про відставку глави МВС Юрія Кравченка, звільнена з-під арешту одна з лідерів опозиції Юлія Тимошенко. Після цих подій політики відразу заговорили про переговори і навіть вже про їх початок. Представники Форуму нацпорятунку повідомляють, що з ними вже контактували чимало політиків з президентського оточення, зокрема секретар РНБО Євген Марчук, представник Президента в парламенті Роман Безсмертний, секретар Політради при Президенті Валерій Пустовойтенко. Проте у ФНП не вважають ці зустрічі переговорами і хочуть вести діалог лише з людиною, яку офіційно призначить Леонід Кучма. Прес-секретар Президента Олександр Мартиненко заперечує існування якихось доручень глави держави з цього приводу, але посилається на слова Кучми: “Переговори вже тривають, сказав Президент, але доручень не було – це точно. Хоча усно могло бути...”. Водночас сам Леонід Кучма, хоч і заявляє, що діалог слід вести з усіма політичними силами, навідріз відмовляється обговорювати головну вимогу ФНП – його дострокову відставку: “Що, я повинен наплювати в душу шістнадцяти мільйонам, які проголосували за мене під час виборів?” –обурено заявив Президент. Така неокреслена позиція Президента, найімовірніше, свідчить про його небажання сідати за “круглий стіл” переговорів з опозицією. Однак Леонід Кучма не може категорично про це заявити через тиск Заходу, а тому намагатиметься створити видимість процесу. Саме тому так багато людей із його оточення виходять зараз на зв’язок з опозиціонерами, що також свідчить про намагання розколоти опозицію: можливо, дехто побажає вести діалог із Марчуком, інші – з Пустовойтенком тощо. Однак і ця тактика (як і застосування силових методів проти опонентів влади) може виявитися програшною для Леоніда Кучми. Позиції Гаранта загрожують не лише “касетні скандали”, але й процес перерозподілу влади, зараз активізовано уряд та парламент. У разі підписання угоди між Верховною Радою та Кабінетом Міністрів (зауважте, що участь глави держави в якості одного з підписантів не передбачається) деякі повноваження Президента перебере на себе прем’єр-міністр. Це, фактично, означатиме запровадження парламентської республіки, в якій посада Президента – лише номінальна, а повнота влади зосередиться в руках прем’єра-канцлера. Саме задля “знешкодження” цієї ідеї Леонід Кучма мав би перегрупувати всі свої сили, – якщо він хоче залишатися на посаді до 2004 року. Але чи хоче цього Президент? Адже звільнення Юлії Тимошенко відбулося саме в час, коли не лише опозиція (вона представляє лише меншість у парламенті) виступає проти Леоніда Кучми, але й навіть пропрезидентські фракції готуються зрадити свого Цезаря, а тому дії Президента все більше нагадують політичний торг. Чи не готується в такому разі Леонід Кучма передати “корону” тим, хто надасть йому кращі гарантії?.. |
|
|
