|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Програми "Вода-98", дев"яносто дев"ять, дев"яносто десять...або Як налагодити водопостачання у ЛьвовіРЕЗОНАНСОлег КАРЕЛІН
Міські депутати, мабуть, забули або ж не знали – якщо місто не будується, то воно вмирає. Води ж для нормального водопостачання, за умов ощадливого користування, нам вистачить на багато десятиліть. Враховуючи актуальність проблеми, у місті створювалося багато проектів щодо покращання водопостачання. Так, 1992 року були оприлюднені “Пропозиції тимчасової комісії для покращання водопостачання мешканців Львова”, кваліфіковані фахівцями як некомпетентні. Пізніше були розроблені тимчасові правила водокористування у Львові”. Найширше розрекламованим був проект “Вода-98”, який планував, відповідно, вже у 1998 році, цілодобове водопостачання мешканців. У рубриці “Екстенсифікація водопостачання” планувалося збільшення подачі води до міста за рахунок закінчення будівництва Верхньобузького водозабору – 90 тис. кубометрів води на добу, водозабору “Журавно” – 120 тис. кубометрів, з інших збудованих водозаборів – 65 тис. кубометрів. Планувалося збільшити дебіт технічних водозаборів на межах Львова, розташованих у зонах активних карстів. Тепер зрозуміло, що налагодження цілодобового водопостачання в місті за рахунок необґрунтованої подачі такої великої кількості води, закінчилися б катастрофічною руйнацією будівель у центрально-історичній частині, занесених нещодавно в історичну спадщину ЮНЕСКО. Аварійний стан водопровідноканалізаційної мережі не брався до уваги, та й джерела фінансування такого грандіозного, як для Львова, проекту, а це більше 600 млн. доларів, не були вказані. Із середини дев’яностих років з’являлися і закордонні проекти. Але вирішити “вічну” проблему нашого королівського міста може лише львівський проект. Головним прорахунком усіх оприлюднених проектів було базування на екстенсивних заходах. Йдеться про будівництво нових водозаборів та водосховищ. Але все по порядку. На початку 90-х років у місті склалася кризова ситуація: через політичні інтриги було заблоковано закінчення будівництва Верхньобузького водозабору. У засобах масової інформації я, як альтернативу, оприлюднив ефективні заходи щодо інтенсифікації діючих водозаборів. Свого часу, працюючи інженером-наладчиком у Київському республіканському тресті “Оргводоканал”, на практиці з’ясував деякі факти щодо цієї проблеми. По-перше, підземна вода, якою живиться наше місто, добувається із водоносних горизонтів, розташованих на різних глибинах (до 350 м і більше). Незважаючи на наявність технічних паспортів, які документально засвідчували проектну глибину буріння, експериментальним шляхом було доведено, що фактична глибина деяких свердловин значно менша. Бурильники, м’яко кажучи, трохи недопрацювали і добурилися лише до перших водоносних горизонтів. Отже, основні запаси якісної питної води залишилися незайманими. Як наслідок у засушливі літа у свердловинах різко зменшується продуктивність, потужні глибинні насоси починають всмоктувати пісок. До споживача вода надходить забруднена і в малій кількості. Перебуривши свердловини, можна збільшити потужність свердловин і водозабору. По-друге, глибинні насоси так званого “першого підйомника” добувають воду із заплав річок і територій, водоносні горизонти яких розташовані на відносно великих площах (це десятки і сотні гектарів). У зв’язку із значною кількістю свердловин, різною віддаленістю, неоднаковою продуктивністю тощо третина з них працювали із штучно заниженим дебітом. Близько 10 відсотків свердловин працювали “вхолосту”: воду в магістральний водогін не подавали, хоча насоси працювали, витрачаючи електроенергію. Найвіддаленіші свердловини потребували двоступеневого підкачування. Такі свердловини наладчики називають “задавленими”. Та відсутність на свердловинах водомірів і манометрів не дозволяла контролювати роботу та продуктивність. Правильно налагодивши технологічний процес, із надр почали добувати води значно більше, не витрачаючи додаткової електроенергії. По-третє, існуючі водозабори експлуатуються десятки років. Внаслідок інтенсивної роботи без зупинок на профілактичний ремонт артезіанські свердловини замулювалися, зменшувався активний діаметр обсадних труб (доходило до того, що неможливо було добути на поверхню глибинний насос на міцній металевій линві, і вона обривалася). Планово-профілактична зупинка промислової свердловини, очистка від мулу, електростатична обробка обсадних труб дала би реальну можливість збільшити продуктивність водозабору. У результаті вищенаведених негативних факторів після тривалої експлуатації загальний дебіт водозабору зменшувався до 50-60 % від проектного. Тоді в МКП “Львівводоканал” уперше організували бригаду, яка зайнялася інтенсифікацією діючих водозаборів. Надавши “нове дихання” старим свердловинам, не витрачаючи надто великих коштів (порівняно з будівництвом нових водозаборів та водосховищ) і електроенергії, було збільшено подачу води до міста. Слід додати, що заходи щодо інтенсифікації були узгоджені з вимогами екологічної безпеки. Інакше надто інтенсивна експлуатація підземних родовищ може призвести до незворотніх негативних екологічних процесів: зневоднення річок, осушення криниць тощо. Наприклад, при будівництві водозабору на Золочівщині село залишилося без криничної води, і мешканці розвозили її по хатах кіньми у дужках. У другій половині 90-х років за рахунок інтенсифікації Плугівського, Стрийського, Будзинського та інших водозаборів зменшили дефіцит води в місті. Подальше збільшення подачі води було дорогим та неефективним. Свого часу, згідно зі звітами (невідомо, щоправда, наскільки вірогідними), на середньостатистичного жителя Львова подавалося близько 400 літрів на добу, перевершуючи загальноєвропейські норми споживання у кілька разів. Ситуація із водопостачанням була доволі непривабливою з господарської точки зору. Майже з усієї області з сотні кілометрів перекачували сотні тисяч кубометрів цілющої вологи, добутої з багатометрової глибини, витрачаючи величезну кількість електроенергії. У собівартості поданої води на електроенергію припадає 65-70 %. Відповідно, МКП “Львівводоканал” і став одним із найбільших боржників енергетиків. Шлях екстенсивного водопостачання і нераціонального споживання безперспективний – дорога в нікуди, остання зупинка якої – екологічна криза. Необхідно також впроваджувати новітні технології підготовки води. Загалом, вода контролюється за старим державним стандартом, впровадженим ще 1982 року, ще до Чорнобильської катастрофи. Він давно вже не охоплює повного спектру всіх можливих забруднень. Наприклад, у США на водозаборах і міських розподільних станціях постійно ведуть контроль за 65 токсичними, канцерогенними, мутагенними речовинами. На Львівщині низка захворювань, пов’язаних із уживанням мешканцями неякісної питної води, показала, що маємо серйозні проблеми з її розширеним аналізом. P.S. А тим часом на вчорашній сесії міської ради депутати підтримали ініціативу своїх колег з об’єднання “Нове місто” і вирішили створити спеціальну комісію, котра б здійснила комплексну перевірку діяльності МКП “Львівводоканал”. |
|
|
