ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
МОЛОДА ГАЛИЧИНА
Минулого тижня газета, розчулена уродинами пана екс-губернатора, опублікувала з ним велике інтерв’ю. Зокрема, поцікавилася і чотириповерховим будинком, про який ми писали недавно. Та, виявляється, пан екс-гейби того не читав.
“Фантазії деяких мас-медіа перетворюються на справжнє блюзнірство, – обурюється він. – Я ж ні до кого не лізу в оселю, а тим більше – у спальню. Це приватне”.
І тут пан екс-себе відразу спалив, бо в запитанні про спальню не було нічого.
Отже, читав, але встидається признатися. Ну, та це не біда. Біда в тім, жи називає фантазією нашу мандрівку по його кам’яниці. А крім того, як може бути приватним життя політичної особи? Нарід мусить знати, хто ним керує.
“Будинок на бічній Личаківської не є елітний. Куплено помешкання не за державні кошти, – твердить пан екс і спалахує праведним обуренням – узагалі, як керівник області, я маю право пристойно жити?! А писане, скоріш за все – політика. Не з цікавості зазирають у мій туалет”.
Лукавить наш герой. Адже будинок не куплено, а побудовано за спеціяльним проєктом, з урахуванням усіх побажань. Супердорога сантехніка, як і коштовні меблі, і усі решта прибамбаси ніяк не могли бути куплені за скромні трудові збереження. І ще одне: коли то все фантазія журналістів, то чому не організувати б для них екскурсію по апартаментах? Показати гараж, Тойоту пані ексової і її скромну крамничку навпроти Галицького базару, де власне тота Тойота і стоїть з трьома чарівними зерами в номері.
Ах, ті зера! Мрія кожного “нового галичанина”! Жоден “даішник” не сміє тоті зера зупинити, бо твердо знає, жи за затемненими вікнами авта сидить якесь дуже велике ЗЕРО! А дуже велике ЗЕРО може вмить мурашку-”даішника” перетворити на дуже маленьке зеро.
Далі в інтерв’ю дізнаємося, що “Хвиля свободи”, яку підняли журналісти, певною мірою була спровокована відповідними політичними силами. Бо не йдеться у Львові про утиски свободи слова, тим паче – цензуру”. Але далі пана екса трохи занесло: “Зустрічаюся з головними редакторами, журналістами і наголошую: у кожній публікації має бути межа, за якою починається відповідальність”. Ну, власне – відповідальність! А чи то не є своєрідна цензура, коли газета має відповідати за критику котрогось начальника космічними сумами?
Далі в тім самім числі читаю здоровецький опус про селище Лопатин. І думаю
собі, з якої це нагоди? Чому саме Лопатин? Коли глип – а то власне звідти походить пан Сенчук!
Ну-у, нічого не скажеш. Завше приємно, коли тобі такий гарний подарунок до дня народження робить твоя ж таки газета. Майже ціле число так ненав’язливо присвячує твоїй скромній персоні.
Правда, не всі газети відзначилися подарунками. Газета “За Вільну Україну” про відставку пана Сенчука написала з немалою приємністю: “Сталося, як і гадалося... І дивуватися нема чого. Результати роботи Степана Сенчука не вражали ефективністю”.
Я б так не сказав. Будинок на Крип’якевича – дуже промовистий результат.
Можна сказати, гордість Личаківського району. Перлина Кайзервальду.
Львівська телєвізія
Часом заплющую очі і мені видається, жи я потрапив у Білорусь. А коли розплющую, то з подивом переконуюся, що я таки ві Львові! І то наші, курві сини, димократи так-во тихонько білорусизують Галичину! Тоті наші пуцьверінки, яких ми викохали на мітингах, яких ми вивели в люди, аби вони нарешті собі доробилися до фасонових гарнітурів, мобільників, квартир і авт, нас таки мають глибоко в дупі! І що рік, то глибше і глибше!
Десять років тому ми зі сльозами на очах стежили за всіма їхніми бздурами, які вони виголошували в тому безконечному серіалі під назвою “Сесія обласної ради”. Та як було не ридати, коли ми вперше нарешті відчули, що то є свобода слова!
Але минуло трохи часу, і маємо таке саме лайно, в якому ми кисли за більшовиків! Тільки з тою відмінністю, жи це лайно наше! Українське! Ба більше – галицьке! Може, навіть пахне євшан-зіллям! Бо адіть – на той запах колишній губернатор вже вернувся!
І тоте наше місцеве лайно таке фест люксусове, жи ми його вже експортуємо до Канади! І воно там такі самі смороди робе, як ту на місцях!
І тепер ми повірте – чи не є наше лайно найліпше?
Ну, то плекаймо!
Саме на цій шляхетно угноєній ниві і колоситься Львівська телєвізія.
Донедавна вона виглядала так сумно, що її майже не помічали. Врешті, з появою нового керівництва щось трохи зрушилося. З’явилися цікаві передачі “Погляд у світ”, “Політична шахівниця” та “Український календар”. Але як з’явилися, так відразу ж і зникли. Мовляв, технічні умови не дозволяють.
Зате технічні умови чудово дозволяли крутитися базівським передачам “Що ви знаєте про...” ту чи іншу країну, під час яких нєучтьонная рекляма йшла простісінько в теплі кишені львівських Остапів Бендерів. Технічні умови дозволяють нашпіговувати мізки галичан різним сміттям на зразок астрологічних прогнозів. О, це якраз те, що нашим галичанам потрібно. Сузір’я Пінгвіна входить у сузір’я Дельфіна! Морок середньовіччя. В ефірі Кульпарків.
ВИСОКИЙ ЗАМОК
То є газета, з якої можна почерпнути багато корисного. Але не враховує вона того, що трапляються і такі читачі, котрі дуже вже вірять всьому, що тільки напишуть в газеті, і відразу кидаються втілювати тото в життя. Власне, до таких унікумів і належить моя Юльця.
Вже пару днів я чую, жи з кухні долинає якийсь дивний сморід. З кожним днем він посилюється, і, врешті, вчора я починаю обнюхувати геть усе. Пахне так, якби хтось мені підкинув здохлого кота. І ось, врешті, я виявляю якесь картонне пуделко у формі піраміди – запах лине саме з нього! Рвучко піднімаю пуделко і що я бачу? Великий шмат зогнилого м’яса! Перша думка була, жи то якісь чари. Ну, бо навіть Ілхам каже, що є такі гунцвоти, котрі на городі вам яйка закопують. Але щоби м’ясо?
Але ту прилітає на мій крик Юльця і зачинає сплескувати в долоні від розпачу і яйкати, і бідкатися. А потім тицяє мені під ніс “ВЗ” за 17 березня, де чорним по білому пишеться про “Загадки піраміди”. Отже, коли вирізати з картону піраміду (подаються точні виміри!) і покласти в неї свіже м’ясо, то воно “не псується 20 днів, а тупе лезо загострюється без жодної на нього дії.
Необхідно лише орієнтувати об’єкт за віссю на південь-північ”.
І Юльця всьо зробила, як газета пише, всьо виміряла, всьо зорієнтувала, але за десять днів м’ясо запахтіло, як наше сьогодення. А тупе лезо стало ще тупішим. Ну, і питає сі: для кого такі речі ся пишут?
Але то ще півбіди. Біда настала минулої суботи. Правда, вже не зі мною, а з сусідом. В суботу му жінка сказала “нє”. В неділю вона сказала “нє” і вранці, і ввечері. В понеділок – так само! У вівторок знову! А то шо до хулєри! Хлоп розбушувався не на жарт.
– Та я так, чого доброго, кваліфікацію втрачу! Відразу ми підозра впала на Ющенка, бо дуже вже вона його любить. Навіть більше, ніж того піцуся, жи в “Титаніку” грав. Навіть більше за нашого Татуська, котрий нас грає.
– Але, може, то через великий піст? – спитав я. – Та де! Я вже до нашого панотця ходив. Каже, жи паніматка ніц проти не мають, аби і в великий піст.
– Ну, то пішов я до сусідки вияснити, що то за причина, жи вона так твердо нєкає. А вона мені тиць під носа газету.
Ну! Так і є! Мій укоханий пан Якимець в суботньому числі знову відповідає на читацькі заколупи. Цього разу маємо ґранд-проблєму: “Чому жінки живуть довше за чоловіків?”.
І знаєте, чому? Тріснете – не вгадаєте. “Найсуттєвіший фактор, який скорочує життя чоловікам, це... активний секс!”.
Ну, то є бомба, я вам скажу! Бо досі і у “ВЗ”, і у всіх інших газетах писалося, який помічний той секс на всі болячки, як він знімає стреси, як заміняє гімнастику і як то добре до глибокої старості регулярно ся цюпцяти.
Ну і люкс. Всьо йшло за пляном. А ту маєш! Я аж отерп! Ціле щастя, жи моя
Юльця тої провокації не виділа.
Нігди-м не писав листів до газет, але тепер мушу.
“Дорога редакціє! Пише вам Юзьо. Може, той пан, жи так справно на всі запитання відповідає, має прублєми з активним тим-во-во, ну та й, аби жінка дала спокій, нашкробав, жи воно віку вкорочує. Але ж решта редакції, надіюся, ще справується, то прошу вас ґречно, надрукуйте ще раз, яке то помічне. Бо як піде Юльця до сусідки за рондельком, буду і я мав клопіт.
Жду одвіта, як соловій літа. Ваш Юзьо”.
|
|
