Родина шулерів
Одного суботнього вечора помешкання панства струсилося від сильного грюкоту у двері. Перепуджений господар визирнув у вічко і побачив за дверима двох поліціянтів.
– Піскозубе, – докірливо завважив комісар Бонцьо свому помічникові, струшуючи з пальта сніг. – Ну, коли ви вже полишите неґречну звичку так-во грюкати, коли на дверях є дзвінок.
– А, – відмахнувся Піскозуб. – Жеби знали, жи то прийшла поліція, і жарти ся скінчили. А то ще, бува, подумають, жи то цьоця з Левандівки привезла їм пляцків, а чи сусіда нагодився на чарочку. Двері трохи прочинилися, і зі шпарини визирнула перепуджена фізія господаря, кравця Оскирка. Піскозуб безцеремонно відсунув Оскирка від дверей і ввалився до передпокою. Перше, що впало поліціянтам в око, це нечувана кількість картярських колод, якими було завалено ціле помешкання, а на великому обідному столі крейдою було розписано партію у преферанс.
– Доброго вечора, сердечний пане. Мусимо вас гірко засмутити, – загримів Піскозубів бас на цілий ветхий австрійський будинок. – Вашого шваґра знайдено нині вдень на Янівських Блонях із проваленою головою. Наш експерт свідчить, жи то вбивство.
– О рани Господні! – вхопився за голову Оскирко. – Бідачка Тодось! Хто ж то його так? Та ж він і мухи не скривдить! От хіба картами надміру захоплювався, а так був таке собі невинне ягнятко! Йой, моя жінка, певно, показиться з горя! І він кинувся до спальні будити свою жінку, котра цього вечора страждала на мігрені, тому завчасно вклалася до ліжка. Почувши печальну звістку, пані Оскиркова забилася в бурхливій істериці, і чоловікові довелося бігти по лікаря, аби трохи її вгамував. Поліціянти зо квадранс часу промучилися з розпаченою кобітою і, переконавшись, що вона не годна давати свідчення, наказали разом із чоловіком заявитися назавтра до комісаріяту і відкланялися. Наступного ранку Оскирки давали свідчення у кабінеті комісара Бонця:
– А чи ви, шановні, знаєте когось такого, хто мав зуб на вашого родича? Усе вказує на те, жи пан Тодось знав убивцю, тому і підпустив його так близько. Оскиркова тільки схлипнула. Її чоловік стурбовано пошкробав потилицю і стенув плечима.
– Знаєте, наш Тодось був доволі замкнутий осібник і знався лише з членами родини. А родина в нас, скажу направду, вельми пурєдна. Хіба от Стефко, чоловік моєї зведеної сестри Анельки... Оце направду прикрий молодик і теж завзятий картяр. Але коли Тодосеві весь час щастило, то Стефко не вставав з-за столу, поки не продується до нитки. І тому вони з Тодосем були на ножах, бо Стефцьо гадав, жи Тодось шахрує.
– Пані Оскиркова, – обернувся комісар до його дружини. – А чи ви маєте ще якихось кревних? Та втерла сльози і тихо промовила:
– Так, окрім Тодося, я ще маю брата Павлю. Одначе брати жили дружно і нігди не сварилися. Та й Павлі зараз нема ві Львові. Перед двома тижнями виїхав до Станіславова, бо там відкрився новий картярський клюб.
Чоловік нещадно штурхнув її ліктем так, що вона затнулася і замовкла, а сам разом із кріслом пересунувся ближче до комісарового столу.
– Ага! Я ж іще забув про стрийка Леона! Той усе казав, жи Тодось бажає йому смерти, жеби накласти лапу на цілий спадок і протринькати його в карти. Йому все ввижалося, жи небіж заміряє його вбити. А ще... А ще кузен Вальдемар!
Тодось був програв йому чималу квоту, і Вальдзьо обіцявся скрутити Тодосеві в’язи, як той наґло не віддасть вигри. А ще...
– Достатньо й того, жи ви засвідчили давніше, – спинив його Бонцьо. – Тепер я геть певний, жи саме ви провалили голову свому шваґрові... Сердечно перепрошую, пані Оскиркова, та я мушу притримати вашого чоловіка.
Чому Бонцьо дійшов такого висновку? Відповіді наступного четверга.
Відповіді на кримінальну загадку “Зразкове подружжя”, вміщену у “Поступі” від 22 березня: Бонця цікавить стан здоров’я покійного Витрикуша. Він підозрює, що Витрикуш наклав на себе руки, знаючи, що невиліковно хворий, і хоче забезпечити свою дружину. Він зачинився в кабінеті, відкрив вікно і тільки-но почув, що дружина наблизилася до дверей, розпочав розмову з “убивцею”. А потім встромив ножа собі у груди, загорнувши його у стирочку, що, зазвичай, чистив нею призи. Тому на руків’ї ножа немає відбитків.
Л.А.
|
|
