Метафізика одягу сцени
Рейтинг театральних художників Львова 1990-х років від "Поступу"
ХТО Є ХТО?
Марта ГАРТЕН
Насправді їх дуже небагато у кожному місті: чи то провінційний Дрогобич, чи то обласний центр із претензією на культурну столицю. Та річ навіть не в кількості. Вони просто унікально неповторні, ці чарівники, які сценічний простір уміють розгортати до образних систем, здатних умістити Всесвіт. Тому будь-який рейтинг, який сортує і розкладає на полички їхнє вміння, їхній талант, їхнє світовідчуття, можливо, видасться комусь недоречним. Адже йдеться про Художників!
Покваплюся одразу заспокоїти обурених: експерти рейтингу не мали на меті визначення якихось ринкових "котировок". Це, так би мовити, побічна функція рейтингу. Але найперше, що визначає рейтинг, -- це певні естетичні орієнтири і номінантів, і тих, хто їх оцінює. Тому є підозра, що той найвищий бал, який здобув за рейтингом "Арт-Поступу" світлої пам'яті легендарний сценограф Львівської опери Євген Лисик, не стільки оцінює його особисту фахову майстерність, скільки висловлює тугу сучасників за справжнім Художником. За таким, який міг би піднятися над матеріальністю реквізиту -- цього одягу театральної сцени, і в чистому звучанні образу-сценографії чи образу-костюму розкрити метафізику театральної візії. Можливо, саме таким був, схожий на сліпучий феєрверк, талант Володимира Фурика, з яким львів'яни нещодавно попрощалися назавжди. Шокове затемнення пам'яті виносить цю постать за дужки будь-яких арифметичних підрахунків. Надто ще свіжий біль цієї втрати. То який уже там рейтинг? Володимир Фурик і його фантастичні костюми-образи залишаються поза будь-яким конкурсом...
Львівські театральні художники різняться не тільки досвідом (у декого лише кілька постановок, а в декого лік іде на сотні), насамперед, вони стоять на різних засадах, що визначається лінією тої театральної традиції, яку продовжують їхні театри. Зрештою, ці художники сповідують різні театральні системи, а відтак належать до різних "конфесій". Та і їхня стилістична палітра настільки розмаїта -- від побутової ілюстративності до найвищого рівня абстрагування в метафорі, що, на перший погляд, ніяк не зводиться до спільного знаменника.
Тому так важливо було експертам не виходити за рамки критеріїв естетичного аналізу. Але, на мій погляд, саме позаестетичні чинники впливали на оцінювання доробку певних осіб. Наприклад, важко повірити в те, що екстраполяція колишніх здобутків Мирона Кипріяна -- головного художника театру ім.
М. Заньковецької, не спричинилася до того, що його діяльність за останнє десятиліття здобула таке високе визнання (найвищі злети сценографічних пошуків М.Кипріяна збіглися дивним чином із періодом, коли постановки здійснював не теперішній художній керівник цього театру). Однак низькі бали в 3 і
7 позиціях чітко фіксують реальну оцінку цього сценографа з позицій сучасності.
На випадок, коли хтось із художників схоче перевірити точність розрахунків і самотужки дати раду із незрозумілими цифрами, нагадаю, що загальний результат дорівнює середньому від середнього арифметичного оцінок за номінаціями і середньої суми оцінок за експертами. Найнаочніший випадок з Іриною Нірод. Вона отримала доволі високі показники, але її згадали тільки кілька експертів. Отже, загальний результат. Це ж спіткало й не менш талановитих, але мало відомих художників. Ну, хто ж може знати (звісно, крім журналістів), що на "малярці" оперного театру грандіозні декорації виконує Богдан Лужецький?! Хоча це, ясна річ, не применшує його особистої фахової придатності, а зайвий раз підтверджує істину, що люди мало цікавляться закуліссям у прямому розумінні цього слова.
Досвід рейтингу художників львівських театрів підштовхнув до думки, що було б не зле спробувати провести конкурс не між декораторами, сценографами чи художниками з костюмів чи світла, а таки визначати на кінець кожного театрального сезону найкраще сценографічне вирішення прем'єрних вистав. Це була б конкретніша розмова, хоча так само пов'язана із метафізикою "одягу сцени".
|
|
