BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 24-25 БЕРЕЗНЯ 2001 року |

Об"єднання політичних партій за В"ячеславом Чорноволом

Михайло КОСІВ

“Один депутат хвалився мені, що витратив на свою виборну кампанію грошей більше, як уся наша партія” (В’ячеслав Чорновіл.
Останнє інтерв’ю.).

На тлі бурхливих політичних подій останніх місяців дещо менше уваги зверталося на Закон про вибори народних депутатів на пропорційній (себто партійній) основі, який прийняла Верховна Рада України 16 січня, але який так і не дочекався підпису Президента.

Не було сумніву, що цей Закон не сподобається, по-перше, при дворі Президента, який формується не за принципом партійності господаря (він у нас став глибоко безпартійним, чим усі тут звикли навіть хизуватися), а навпаки, за принципом кланової кругової поруки й особистої відданости. А по-друге, це не сподобається олігархічним кланам та їхнім політично-холдинговим компаніям, які також називаються партіями. Аякже! Легше ж купувати окремі округи поодинці, аніж відразу всю електоральну Україну.

Не забарилися і кпини з приводу прийняття цього Закону – недільна телепрограма “7 днів” спробувала організувати думку простого трудівника на тему: “Чи є у нас політичні партії?”. Щоправда, експеримент на цей раз не зовсім удався, бо люди говорили не про те, чого очікували замовники, а про те, що національно-демократичним партіям необхідно об’єднатися і тоді вони переможуть.

Правильно говорили. Півстолітня післявоєнна історія багатьох держав світу засвідчує, що вони не піднялися б із руїн, якби в них не відбулося чіткої суспільної структуризації, яка призвела до утворення політичних партій.
Кажете, у нас їх надто багато, щось уже понад сто? Але ж у Польщі напередодні останніх виборів їх було понад двісті, і лише пропорційна система виборів змусила (спонукала) партії до консолідації та об’єднання. Якщо б у Німеччині одразу ж після війни на чолі держави не став Конрад Аденауер, що був одночасно засновником і головою Християнсько-демократичної партії, німецька нація не подолала б наслідків тоталітарної фашистської системи, а післявоєнні німці не створили б таке високорозвинене економічно, гуманне за своєю соціальною сутністю, високодуховне за культурою, демократичне за принципами взаємовідносин між людьми суспільство, яке нині може служити будь-кому за взірець.

Але ж бо в Німеччині всі політичні партії, представники яких пройшли в парламент, одержують величезні фінансування з державного бюджету (на рік це може становити до двохсот мільйонів німецьких марок). От вам стимул розвитку суспільства й держави, а не розбазікування про те, що партії у нас роз’єднані, слабі та й узагалі малочисельні, а програми в них однакові.
Неправда! Програма Народного Руху України, приміром, щодо здійснення земельної реформи в Україні неподібна до програми жодної іншої партії (адже це, по суті, мирна революція на селі), і якби вона почала здійснюватися 10 років тому, то сьогодні Україна не перебувала би в економічній кризі. А то взялися за реалізацію цієї програми, коли все зруйноване і розікрадене, перекручене й здеморалізоване чиновниками на місцях. От що насправді значить нехтування партійністю!

Сподіватися, що представники найвищої державної влади змінять ситуацію на краще, даремно. Діагноз, який ставлять політологи нинішньому станові “розвитку” нашого суспільства, жахливий. Улітку минулого року журнал “Політична думка” провів із цього приводу засідання “круглого столу”, на якому було констатовано: “Що ж ми маємо? Олігархічний неототалітарний політичний режим. Автономну владу, безконтрольну і в цьому смислі самодостатню, яка відтворює саму себе, без участи громадянського суспільства (замість нього – лояльне ставлення до влади, злиденне населення з політичною культурою підданих). Домінування у всіх сферах суспільного життя близько двох десятків “сімей” (кланів), які захопили 4/5 попередньої так званої загальнонародної власности, залишивши всім іншим для боротьби за індивідуальне фізичне виживання 1/5 цієї власности. Загальну дезорганізацію в суспільстві, рівень якої наближається до критичної межі невідворотности та проявляється як моральна деградація через руйнування особистості і т.п., що, своєю чергою, відкриває шлях до криміналізації усіх без винятку членів суспільства. І як один із показників наслідків усього цього – депопуляція населення, “непатріотична” втеча будь-якою ціною з України наймобільнішої, найздоровшої, наймолодшої, найінтелектуальнішої частини ще не сформованої нації... Іншими словами, базові параметри функціонування і “розвитку” нашої держави вже визначені, до того ж – усерйоз і надовго. Дев’ять років незалежної України – це рух у часі, який зупинився”.

Вам не страшно, панове? Чи хтось може заперечити, що це не відповідає дійсности, що це не є документальна фотографія нашого стану?

Що ж робити Рухові у державі, що імітує “рух у часі, який зупинився”? Також імітувати рух? Ні, треба діяти. Насамперед – об’єднувати партії, близькі нам за ідеями. Ще чотири роки тому, у День соборности України (22 січня 1997 р.), на вічі НРУ в Київському оперному театрі В’ячеслав Чорновіл висунув гасло: “Рух – ми знову разом”, запропонувавши при тому принцип чотирьох єдностей.
Перша – виробляємо спільну політичну програму партій (спочатку передвиборну, а згодом – загальнопартійну державотворчу); друга єдність – складаємо єдиний спільний виборний список кандидатів у депутати до Верховної Ради від блоку партій, домовившись попередньо про принцип його формування; третя – усі представники різних партій, котрі пройдуть за цим списком у парламент, зобов’язані ввійти у ньому в єдину депутатську фракцію; четверта – закріпити через попередні принципи міцний блок партій, який згодом (поступово, органічно) переросте в єдину національно-демократичну партію.

Тобто чотири роки тому Чорновіл висунув програму дій, яка є життєво актуальною і сьогодні, і яку ми щойно тепер починаємо реалізовувати. Бо тоді – не захотіли, не повірили, не пішли. Це тільки тепер починають усвідомлювати і сприймати Чорновола як національного Провідника, а тоді кричали (буквально), що Чорновіл “хоче всіх підім’яти під себе”. Тим часом В’ячеслав Максимович ніколи не покидав ідеї об’єднання правих сил у єдиний блок, а при тому усвідомлював, що саме це його прагнення із жахом сприймалося “там”, “у них”, і що саме реальна можливість успіху в цій справі спонукала “їх” розвалювати Рух і доводити його до розколу.

За день до своєї загибелі він говорив одеському журналістові Леонідові Капелюшному: “... На майбутніх парламентських виборах – через спільний список. Правиця-блок згодом, без поспіху, без внутрішніх партійних чвар може стати єдиною партією правих сил України.

Оці мої нинішні опозиціонери або мовчали про можливе об’єднання, або були проти. Щоправда, не гучно проти, а так собі, колабораціоністськи. Бо в Русі вони помітні в силу традиції, інерції. А в складі майбутньої правиці могли опинитися в тіні помітніших, талановитіших постатей. Отож, мені довелося докласти чимало зусиль, щоб провести ідею правиці через з’їзд, через керівні органи партії” (В’ячеслав Чорновіл. Останнє інтерв’ю.).

Але ж провів. Тому тепер, коли хтось бере під сумнів потрібність блоку, який уже створився між НРУ-ПРП-КУНом (а є такі, що сумніваються в його доцільности), той виступає не лише проти чорноволівської стратегії в Русі, той виступає і проти рішення з’їзду, себто найвищого органу партії. Доречно навести ще одне болісно-тривожне розмірковування нашого Лідера з цього приводу – адже це його останнє до нас звернення: “Творення великої української правиці – ідея велика й благородна. Вона все одно буде зреалізована. Якщо це відбудеться тепер, вони там завиють”. Завили. Цілком можливо, що це й була остання крапля – інтерв’ю велося в його кабінеті, при телефонах і всяких інших можливих технічних засобах. Одна моя приятелька (керівник районної організації НРУ), прочитавши це інтерв’ю, сказала: “Ви знаєте, а вони “мусили” його знищити, вони мали за що його знищувати”.
Господи! Таке жорстоке усвідомлення можливе, очевидно, тільки в нас.

І ще кілька прикінцевих речень з інтерв’ю. “Добре, що за справу об’єднання взявся Віктор Пинзеник. У них ПРП – партія невелика, керована і без п’ятої колони...

Я відійшов від безсонних ночей, від образи, від підступности й зради, коли в тебе з рук виривають найдорожче – не посаду, ні, я ніколи за посаду не тримався, виривають із рук партію, яка була справою всього мого життя.

Тепер я навчений і буду дуже обережний з одноосібним лідерством. Процес творення правиці має очолити група осіб...”(В’ячеслав Чорновіл. Останнє інтерв’ю.).

Знаю, що в НРУ досі є затяті противники (опоненти) і позиції Чорновола на об’єднання з ПРП, і його ж оцінки як самої партії, так і її лідера Віктора Пинзеника. Коли на останньому засіданні Центрального проводу НРУ я прочитав із газети зацитовані тут висловлювання В. Чорновола, пішло гуляти твердження, що це Косів хоче “здати” Рух ПРПістам і Пинзеникові. Але ж, панове-опоненти!
Це не мої міркування, я тільки стверджую, що вони не просто слушні, а життєво необхідні. Поєднання в Русі мудрого досвіду ветеранів, засновників нашої організації, із модерними ідеями, прагматизмом, енергією та категоричним максималізмом молодого покоління – це не справа чиїхось амбіцій, це питання “бути чи не бути” самій партії. Об’єднання політичної правиці – це справа життя або смерти.

Не стану сперечатися з тими, хто, виходячи зі свого регіонального досвіду, може стверджувати, що оцінки Чорновола, дані ним і ПРП, і В. Пинзеникові, не зовсім відповідають місцевим реаліям життя. Що є окремі особливості наших стосунків на місцях. Так, нічого не існує в ідеалі. Але ж іншого шляху немає.
І “група осіб”, за В’ячеславом Чорноволом, – нова команда інтеграторів – має бути створена. Це тим більше неминуче, що нам нав’язують інше об’єднання – на основі так званої “парламентської більшости”, тобто тих окремих олігархічних груп, які до неї ситуативно входять.

Розумію, що може насторожувати і стримувати наших лідерів у регіонах. Це принцип складання партійного виборного списку. Дуже серйозне й абсолютно не шкурницьке питання. Саме від нього залежить (і залежала в недалекому минулому) доля нашої партії. Нагадаю: В’ячеслав Чорновіл самокритично визнавав, що в цьому питанні ми допустилися серйозних прорахунків. Делегати другого етапу ІХ з’їзду НРУ (7.03.99) пам’ятають його сповнене болісною гіркотою зізнання: “Це вже тепер я розумію, що не треба було Рухові задля ілюзії єдности повертати до найвищого керівництва партії і ставити у верхівку партійного списку тих, хто на III з’їзді так різко виступав проти перетворення Руху на партію, згодом відійшовши від нас. Що, помітивши у своїх соратників риси гіпертрофованого честолюбства чи відвертого кар’єризму, треба було сміливіше висувати в центральні органи партії кращих активістів знизу...
Можливо, не до кінця продуманий підхід до кадрової політики в партії – моя основна провина перед вами, у чому я щиро каюся перед Рухом”.

Що вже тут говорити чи, тим більше, докоряти? Єдине важливе: не маємо права не врахувати гірких уроків. Бо ще й потім, у статті “Спроба розколу Руху.
Причини. Виконавці. Замовники”, що писалася протягом трьох останніх днів його земного життя, В. Чорновіл знову й знову повертається до аналогічних гірких роздумів: “Я почав усвідомлювати (на початку колотнечі у фракції –
М. К.), що ми не найкращим чином сформували партійний список. У перших його номерах опинилися люди, які давно відірвалися від партії, але стали партійними депутатами, хто веде сьогодні цю шалену атаку на мене”. Давайте уточнимо: серед 48 рухівців, які в березні 1998 р. стали депутатами Верховної Ради, було 5 голів крайових організацій, які пройшли за партійними списками
(І. Бойчук, Б. Костинюк, Г. Манчуленко, Я. Федорин, В. Червоній), а разом з О. Гудимою, що пройшов у мажоритарному окрузі, всього 6.

Потім, внаслідок певних змін, додалося ще кілька. Основу партійного списку мають становити представники крайових організацій. Це, по-перше, дає змогу зміцнювати структури партії в областях; по-друге, організація в цілому не піддається ризикові злої волі (сваволі) вільних від обов’язків і відповідальности політиків – узагалі вільних від усього, навіть власної совісти; по-третє, це розв’язує чимало фінансових клопотів обласної організації, адже за рахунок фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата до праці можна залучити багатьох керівників районних організацій. Саме такий заповіт залишив нам В’ячеслав Чорновіл, і ми його маємо виконати (якщо хочемо вижити).

Наша сьогоднішня позиція полягає в тому, що ми стоїмо за якнайтісніший політичний (а тоді – виборний) блок чотирьох партій: НРУ, УНР, ПРП, КУН. На його основі швидко може утворитися широка коаліція близьких нам політичних сил. Тільки, коли нам уже сьогодні говорять про тісний блок із деякими політичними партіями, представники яких у парламенті послідовно голосують проти всього українського, це не викликає в нас ентузіазму.

Уроки історії (тим паче – трагічні) якраз існують для того, щоб із них здобувати досвід. Для нас, рухівців, немає переконливішого досвіду, аніж той, який залишив нам наш Лідер – В’ячеслав Чорновіл.

POSTUP - ПОСТУП
№47 (705),
24-25 БЕРЕЗНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Несподіванка для Гладія
·"МИР" упокоївся з миром

ПОГЛЯД
·Депутати збираються висловити недовіру керівництву "Львівводоканалу"
·Десять запитань до нового голови Львівської облдержадміністрації
·Кінець романтичного періоду

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·ЛТБ бракує потужності для опозиційних програм
·Начальником львівської СБУ знову став Богдан Ваврик
·УНА-УНСО проти Служби безпеки України
·Львівщині загрожує повінь
·Нейтралізація львівського КУНу
·КІЛЬКА СЛІВ

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Хто поставить крапку у слідстві?
·Юлія Тимошенко з"явилася у суді
·Форум нацпорятунку попереджає Кучму

ПОСТУП У СВІТ
·Вакцинація порятує від ящуру?
·Навруз - новий рік мусульман
·Албанці повертаються в Косово
·"Дипломатична" контратака росіян

МУЗИЧНИЙ ПОСТУП
·Ірландський прем"єр-міністр організовує рок-концерти
·Знущання над королевою - найкраща обкладинка
·Ерік Клептон: "Таке може не кожен"

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·"МИР" упокоївся з миром
·Забути і згадати... за наказом
·Писемність як засіб вирішення проблем

ОСОБИСТІСТЬ В ПОСТУПІ
·Об"єднання політичних партій за В"ячеславом Чорноволом

ДУХОВНИЙ ПОСТУП
·Найближчі до Бога
·Святі покровителі

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Американець надіслав шматок Акрополя
·Шекспір був католицьким шпигуном
·Ісус заговорив на лондонському жаргоні
·Знайдено невідомий твір Моцарта
·Скрипку Страдіварі продано
·Викрали мармурову руку
·Концерт для 21 фортепіано
·Сцена в квадратний метр

СПОРТ-ПОСТУП
·Сьогодні Україна - Білорусь
·Брати Клички на університетській кафедрі та на рингу
·СПОРТ-БЛІЦ
·Гладіаторські бої у Ванкувері

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР