Унікальний скарб може бути втрачений?
ВЕЛИКЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ
Тривалі дискусії щодо зберігання та експонування унікальної колекції давніх ікон Національного музею у Львові (мовляв, у Вірменському соборі вони замалим не зігнили, отож їх звідтіля треба забрати, скажімо, на ... Скнилів), здавалося б, мали припинитися, відколи спеціальна постанова міськради передала приміщення колишнього музею Леніна на просп. Свободи, 20 під збірку ікон. Такою була воля громадськості (у т.ч. й покійної Віри Свєнціцької – довголітнього завідувача відділу давнього мистецтва).
Фахівцям ця споруда видавалася найвідповіднішою для вирішення долі фондів, що зберігалися у Вірменському соборі. Адже її спеціально проектували і будували під Промисловий музей, тому тут була змога створення та постійного підтримування температурного й вологісного режиму, необхідного для такого типу творів середньовічного мистецтва (існувала справна система вентиляції, власна котельня з добрими можливостями регулювати теплообмін).
Науковці-реставратори упродовж року проводили цикл замірів температури й вологості на просп. Свободи, 20 і остаточно впевнилися, що немає жодних застережень щодо перенесення ікон туди. Треба було лишень відпрацювати та перевірити на практиці спеціальну методику переміщення (починаючи від підготовки і закінчуючи спостереженням над акліматизацією творів у новому для них середовищі).
Гвалтовності у переміщенні збірки із фондосховища, розташованого у Вірменському соборі, додала й нечисленна вірменська громада, радикально налаштована повернути архітектурний ансамбль Вірменського собору для відправи культових потреб. Домагаючись свого, деякі представники вірменської меншини вдавалися до тиску на львівську владу, спекулюючи на різних політичних ситуаціях. Наприклад, цілком ультимативно вони повелися перед самітом президентів європейських держав, що відбувався у Львові. Зійшлися на компромісі (можливо, й не зовсім законному): перегородити Вірменський собор стіною. Апсида XIII ст. відійшла до церкви, а забудова XYII-XX ст. – до фондосховища. До речі, приміщення, відведене під сховище на просп. Свободи, 20, уже вщерть повне. І закономірно виникає запитання: де складатимуть решту колекції?
Однак програма переміщення ікон виявилася вразливою не через хиби у якихось прогнозах, а насамперед через політику музейного керівництва. Ніхто не зважив на пропозиції завідувача майстерні реставрації станкового темперного малярства НМЛ, були відкинуті рекомендації московських Інституту реставрації (ДНДІР) та Інституту будівельної фізики, проігнорована нагальна потреба запросити до співпраці кліматолога та біолога (як це є у порядних музеях), амбітно не сприйняті консультації та пропозиції практичної допомоги науковців НУ “Львівська Політехніка” щодо дотримання відповідного кліматичного режиму в приміщенні, де перебувають твори, які вже пройшли усі реставраційні стадії.
Тому доля найбагатшої в Україні та у всьому світі – понад десять тисяч одиниць зберігання (із них 4 тис. – ікони!) – колекції середньовічного церковного малярства, на жаль, і далі залишається загрозливою. Але цим чомусь не надто переймається держава, схильна не помічати пекучих проблем, пов’язаних із безпрецедентним випадком переміщення такої кількості дуже цінних ікон, яке в музейній практиці здійснюється вперше.
|
|
