BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 22-28 БЕРЕЗНЯ 2001 року |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Президентська телєвізія

На УТ-1 та “Інтері” цілий тиждень нагнітали страхи. 12 березня “Інтер” передав, що нібито в госпіталі помер від розриву селезінки міліціонер, який служив 9 березня на Банковій. Так го, бідачку, побили тоті вражі сили! Але виявилося, що це перебільшення, ніхто не вмер, всі живі. Ну і мусили до кінця дня тото заперечити.

Точнісінько так само, як у Росії поквапилися заявити, буцім чеченці зарізали стюардесу на викраденому літакові, а тепер вияснилося, що загинула вона від куль саудівських штурмовиків.

Президентська лайка

Коли я прочитав, що наших студентів загребли на вокзалі за те, що вони лаялися, я страшно запереживав за нашого Татуська. Та ж його матюки розтиражували не те що по Вкраїні, а по цілому світі! Ну, думаю, загребуть Гаранта на п’ятнадцять діб Хрещатик підмітати!

Але якось минулося. Певно тому, що наш Татусько покаявся. Перед російською телєвізією вдарився в груди і сказали: “Я же нікагда нє ісключаю і гаваріл, шо я в прошл’м красн’ дірєкт’р і інагда язик у мєня, как гаварят. . . рабочєє абсуждєн’ тєх ілі іних праблєм,.. а тєм болєє, в пєріод прєдвиборной кампаніі. . . нє всєгда бил чіст, я імєю в віду літєртурн’м. По адрєсу каково-нібудь апанєнт’ я што-нібудь мог, так ск’ать, дапустіть. Я в етам нє віж’ нічєво зазорн’ва. Нє я пєрв’, нє я, так ск’ать, паслєдн’... “.

Президентські запльоти

І то так виглядає, що вже наш Татусько мимоволі признався до тих розмов, записаних на касетах. Ну, видите? Скільки я не просив, аби нігди не говорив по пам’яті, а йно з паперу – не слухають! А як тілько вони зачинають пашталакати без папірка, то такого накрутять, що ніяка лапікура не випростає.

Спочатку Татко казав, жи міліція не застосовувала сили, потім визнав, що вона змушена була відповідати на застосування сили, і завершив тим, що “влада повинна показати, що вона влада” і навіть загрозив, жи то ще не все, на що влада здатна. Далі звернувся до політичного бомонду, щоб той дав “відповідну оцінку”, а якщо той не буде здатний це зробити, “так його в нас просто не буде”. А куди дінеться? На Соловки поманджає?

Але як тото все пов’язати з іншою недавньою заявою: “Я ніколи ні за яких обставин не піду на застосування сили у внутрішніх конфліктах”?

Обіцяв пан – кожух дам

Обіцяв пан Квасьнєвський подарувати нам того стола, за яким він з опозицією домовлявся. Ну, Татусько страшно ся втішив, напастував мешти, намастив голову смальцем і поїхав до Польщі за столом, але не дістав навіть стільчика.

Бо як спробував пан Квасьнєвський розібратися, з котрою опозицією наш Гарант збирається за його столом сидіти, то ніц в нього не вийшло. Бо знову ніяка хулєра не написала Татуськові казанє і він молов, що тільки на душу лягло.
Вдома довго тріпіцькався і мотав головою, що опозиції в нас нема. Нема і всьо! Але в Польщі вже дозрів сісти за стіл переговорів. З ким? Виявляється, з тим, кого не існує – з опозицією. Тоді зрозумів, що перебільшив і уточнив: з тією, яка “стоїть на засадах української державності”. І після цього нарешті виясняється, що найвпливовішою конструктивною опозицією є комуністи.
І то власне її він і визнає за справжню опозицію!

Ага, то от хто в нас стоїть на державницьких позиціях! Ну, Татуську! Або вам щось в макітрі пукло, або щось з’їли. Бо то, що вони займають “чьоткіє пазіціі”, як каже Сіма, то таки правда. Але – раком до Росії.

Але як нашому Гарантові всьо ся попльонтало! В Польщі він бовкнув: “За теперішньою кризою стоять сили, які хочуть зруйнувати Україну й стерти її з карти Європи”. Але досі про такі наміри ніхто, крім комуністів, не заявляв.
Навіть Росія. І сам найдорожчий Татусько сказав російській телєвізії: “Знаєтє, я астарожн’ атнашусь к саюз’ Расіі і Бєларусь’. Севодн’ Расія не в састаян’ патянуть даже Бєларусь, а тєм болєє, условн’ гаваря, пракарміть пядєсят мілліон’в украінц’в. Так давайтє же будєм прагматікамі”.

Не будемо тутка виясняти, хто кого триста літ годував, але шось я ніяк не допетраю, яка то ше хулєра хоче нас стерти? Бо знову ж таки, тому самому РТР Татусько обіцяв: “Ми єщьо дакапаємсь’ да істіни, патаму што за етім стаят дєньгі, агромн’ дєньгі Лазарєнк’, Тімашенк’. У мєня в етам самнєн’ нєт – дєствітєльн’ агромн’ дєньгі”.

Ага! То це Юльця хоче стерти Україну? Але за кілька хвилин вже чую шось єнше: “Снова же сценарій. . . так тут бальшова ума нє над’. . . патаму, што за етім стаят крайнє правиє сіли, катор’ находятса імєнн’ на западє Украін’. . . Прі чьом са знамйон’мі, так ск’ать, саатветственн’мі знакамі, каториє нє гаварят пра іх дємакратічн’сть...”. Ви шось второпали? Бо я ніц. Так і лишилось для мене за сімома печатями, хто за тим стоїть.

Але я си так міркую, жи то шось з нашим Татуськом недобре ся діє. Жила в нас на вулиці колись одна така пані Бундзякова, котра в певному віці стала плутати свого чоловіка з покійним татом, просити в нього цюцю і робити, де попало, сюсю. Скінчила на Кульпаркові.

І я так дивлюся – симптоми дуже подібні. Вже Татусько не впізнає людей. Тій самій російській телєвізії сказав, жи нігди не видів ніякого Мельниченка: “Для мєня ета абсалютн’ ліцо, каторає паказивалі на фатаграфі’х, хатя паказивают, што он са мной ряд’м”.

Так само колись клявся, що ніколи не чув і не бачив ніякого Ґонґадзе. Але після того, як телєвізія продемонструвала повтор кадрів з “Епіцентру”, де Гія розмовляє з Гарантом око в око, ба навіть пан Президент перепитує, як журналіста звати, вже він собі його пригадав. Але все одно не перестає дивуватися: “Скажить’, пажал’ст’, каму бил нуж’н нєізвєстн’ журналіст? Нєізвєстн’... Кто знал ево в Украин’?”.

Та як, хто? Та всі, хто стежив за передвиборними баталіями на “Епіцентрі”, а не за тим, кого Ян Табачнік “чєсть імєєт прігласіть”.

Брехачі й Підбрехачі

Але найбільше мене здивувало, що дивним чином стали йому підтьохкувати і окремі галичани, як-от Іван Білас, котрий вважає, що міліція поводилася неадекватно, бо вона оборонялася, замість того, щоб наступати. Я дивуюся, чому б то гетьманові Біласу та не вхопити було тоту булаву, котру йому виборці подарували, і йти самому бити по головах студентів. Може, за це Татусько йому б якого медаля почепив.

Другий такий галичанин вже агітує про виключення Тараса Чорновола з Руху. І за що? За те, що порвав синьо- жовту стрічку?

Виходить, що будь-яка річ, забарвлена в національні кольори – то вже святиня! Наприклад, паркан або автобус. Шкода, що песики, які під той паркан бігають, того не знають. І мені чомусь видається, що оздоблювати віночки й кошики з квітами стрічками з національною символікою – це ознака непошани до цієї ж символіки. Я не бачив в Америці брам, парканів, автобусів, розмальованих у національні барви. І не бачив на жодному цвинтарі жодних дебільних віночків зі стрічечками.

А чи замислювався наш галицький депутат, про якого мені просять не згадувати, але якого вчинок Чорновола аж так знервував, а куди ж потім діваються оті синьо-жовті стрічечки разом з побляклими, змокрілими віночками? Куди діваються синьо-жовті опаски на рукавах після тої чи іншої акції?

Галичина дістала в черговий раз ляпас по писку від тих, кого обирала. Бо чомусь ці народні обранці, за окремими винятками, не виявляють жодного обурення брутальним побиттям студентства. Адже били по писку за львівську прописку! І якщо ви вже тут балотувалися, то мали б і свої писки роззявити.
Бо ж і ви бандерівці!

За Вільну Україну

Газета проявила неабияку сміливість: написала про хабарі у ВНЗ... Києва! “У Медуніверситеті хабар є найгарантованішим варіантом вступу... Так, 63,3% опитуваних студентів зазначають, що у процесі навчання їм доводиться давати хабарі”. Називаються і суми. Наприклад, п’ять тисяч долярів за вступ до Інституту міжнародних відносин!

Страшне діло, що там ся в Києві діє. Зате про львівські ВНЗ в газеті ні слова. Певно, тут хабарів не існує. Ну, може, там яка фляшка або чоколядка – хто би про то писав!

А ще є стаття Галини Левицької про події 9 березня. Чесно кажучи, коли я її читав, то спочатку здалося, що тримаю в руках не “ЗВУ”, а якусь президентську агітку. Бо яка б іще демократична (з понтом) газета могла написати отаке: “В очах львівської молоді була повна пустота і єдине, що вони могли виконувати – це команду “фас”. І коли б цим людям удалося прийти до влади революційним чином, то це для нації стало б ще більшим горем, ніж збереження нинішнього режиму”.

Вочевидь, лаври Лапікури примарилися й пані Левицькій. Для більшого ефекту вона взялася кадити ще й іменем Кобзаря. Ну, точнісінько, як ведучі “Семи днів”. І я навіть подумав, що тота Левицька – то якраз і є тота славна Лапікуриха. Бо нема для них усіх більшого зла на землі, крім Мороза. І з Лук’яненком щось не в порядку: прониклива авторка розгледіла в ньому хворобливі симптоми! Ба навіть запідозрила, що хтось ним маніпулює! І хто ж, як не комуністи? І точнісінько, як тоті її кумплі, наша Лапікурочка кинулася кудкудакати і бити крильми на сполох, бо якщо Кучму скинуть, то до влади прийдуть комуністи.

Далі заломила руки над “Кобзарем”: “На жаль, національне Євангеліє, яким є для нас “Кобзар”, настільки вихолощене за радянських часів, що за десять років незалежности ще не повернулося до народу такою мірою, щоб своїми творами формувати національну гідність і з гідністю відстоювати національну ідею”.

Але чи справді так? В совіцькі часи з “Кобзаря” інколи, але не завше, вилучали від одного до трьох-чотирьох віршів. Хоча переважно обмежувалися одним “Якби то ти, Богдане п’яний...”. У мене є, скажімо, повний “Кобзар”, виданий 1964 року. Так-от, я не думаю, що відсутність цих кількох віршів можна вважати аж таким суттєвим вихолощенням, а понадто, не думаю, що без них не може під впливом “Кобзаря” сформуватися національна гідність. Це смішно.
Просто авторці шевченківське кадило придалося тільки з однією метою, щоб довести, начебто Шевченко міг би засудити те, що відбувалося біля його пам’ятника 9 березня.

Але нам смертним не дано передбачити вчинків безсмертних. Бо хто зна, чи не гукнув би Тарас: “Ріж усе, що олігархом зветься!”.

Головний режисер театру імени Заньковецької Федір Стригун, відповідаючи на запитання читачів, чи то не навмисне, чи то задля красного слова раз по раз видавав на гора якісь парадоксальні фрази.

На репліку про те, що зараз в Україні не існує доброї драматургії, пан режисер відказує: “Брак драматургії завжди існував – в усі часи, в усі епохи”.

Але це не відповідає дійсності, бо зарубіжні культури не знають, що таке брак драматургії. Театри в Европі й Америці завалені п’єсами. Не було в історії світової літератури епохи, коли б відчувався брак драматургії. Фраза пана Стригуна, таким чином, може стосуватися тільки культури тоталітарних режимів, але й тут брак драматургії відчувався лише в короткий період тоталітаризму, а не у всі часи. Бо хіба був брак драматургії в Україні в двадцяті роки? Та й пізніше не все так зле було – існувала драматургія українських письменників-емігрантів. Назву бодай двох асів – Юрія Косача та Ігоря Костецького.

Якщо зараз нема добрих п’єс, то в цьому вина тільки театрів, які воліють ставити агітки на злобу дня або історико-парафіяльні дійства, які нічого спільного з драматичним мистецтвом не мають.

На доказ цієї думки наведу ще одну цитату, яка яскраво характеризує уявлення пана Стригуна про те, якою повинна бути драматургія:

“Дуже хотів поставити виставу про УПА. Але немає матеріалу, немає п’єси хорошої. Скільки не замовляв – ні у кого рука не піднімається. . . Я скільки не замовляв п’єс про Бандеру, усі ж пишуть про Бандеру. А я кажу: “Не пишіть мені там усілякі бздури. А напишіть, як у греко-католицького священика, у якого було багато дітей (і ми знаємо мораль, етику священицької родини), могло народитися стільки “бандитів”? Але покажіть мені, як ті діти росли, на чому вони виховувалися. Що їх до того спонукало – зв’язки батька, матері, сестер, братів? Це була б дуже цікава п’єса. І потім виростає у цій родині провідник ОУН. І який провідник!”.

І всю оцю панораму зростання провідника пан Стригун хоче убгати в дві години дійства? Не смішіть мене. Хіба би знову взятися за постановку такого довгограю, яким була інсценізація романів Лепкого про Мазепу.

Але історична п’єса здатна без втрат відобразити лише якийсь короткий епізод із життя історичної особи. Будь-які спроби інсценізувати цілий життєпис від народження і до смерти приречені на поразку. Навіть Шекспірові це не вдалося.

“Але ж ми просто не знаємо тієї драматургії, яку грали театри, наприклад, позаминулого століття”, – продовжує п. Стригун. І знову щось не те. Що грали українські театри в дев’ятнадцятому столітті, чудово відомо, каталог виданих і невиданих друком п’єс уклав М. Комаров. Це величезна маса творів – сотні і сотні п’єс. Український театр був настільки популярний, що п’єси не писав тільки лінивий, тому-то серед драматургів бачимо і провінційних акторів, і урядовців, і росіян, і євреїв, і німців. Ясно, що левова частина цього скарбу нічого не варта, але й те, що вартувало уваги, а що не вартувало, теж не є таємницею, бо тодішня преса намагалася прорецензувати геть усе, що з’являлося друком чи на сцені. Таким чином, не знаємо, бо не хочемо?

І, нарешті, коронна фраза: “Нема ніякого галицького менталітету! Придумали собі!”.

Ну, даруйте! Як можна стільки років прожити ві Львові і не помітити різниці між галицьким і східноукраїнським менталітетом? Про особливий феномен галичанства існує навіть спеціальна література. Крім того, не так галичани придумали собі свій оригінальний менталітет, як нам це постійно тицяли східняки, обзиваючи западенцями й бандерівцями. Вони нас просто змусили усвідомити, що ми таки інші. І останні події наочно демонструють, як наш менталітет нервує східняків.

POSTUP - ПОСТУП
№45 (703),
22-28 БЕРЕЗНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Роздуми Леоніда Кучми

ПОГЛЯД
·Для чого Президентові кадрові чистки?
·Гладій знову очолить Львівщину?
·Режим у наших головах

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Чорноволу оголосили догану
·Учителі визначили дату страйку
·Байдужість держави призведе до екокатастрофи
·Влада має намір сприяти розвиткові підприємництва
·Колишні правоохоронці утримували заручницю

ПОСТУП З КРАЮ
·МАС-МЕДІА
·Справа Гонгадзе підійшла до початку
·Колишній міліціонери пікетували парламент

ТЕМА ПОСТУПУ
·Чи зміниться сума від перестановки доданків?
·Прокуратура затримала Володимира Бондаря

ПОСТУП У СВІТ
·ТРАГЕДІЯ
·Ультиматум для албанських бойовиків
·Gestapo-Мюллер на службі "стрийка Сема"
·Читання чужих листів як професія

КРИМІНАЛЬНИЙ ПОСТУП
·Замах не вдався
·Голосуй, не голосуй...
·Зразкове подружжя

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Клавіатура для всіх і для кожного
·Duke Nukem Forever. Інтерв"ю зі Скотом Міллером
·PC-NEWS

АРТ-ПОСТУП
·"Еммануїл Мисько зблизька..."
·Сельський? Звіринський? - Ні, Новоженець!
·Призер Берлінського кінофестивалю хоче знімати кіно на студії ім. Довженка

СПОРТ-ПОСТУП
·За рік до Олімпіади Україна зробила крок назад
·Найкращий гонщик століття
·Сергій Турянський: "Я хочу, щоби чемпіоном став "Шахтар"
·Пари розпочали боротьбу

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Джон Гальяно. Рокери в діамантах
·Баскетбол