Gestapo-Мюллер на службі "стрийка Сема"
Виявлені архівні документи свідчать. що шеф гестапо Гайнріх Мюллер після війни ще довго працював на американську розвідку
АРХІВИ
Любко ПЕТРЕНКО, Кьольн
Группенфюрер СС Гайнріх Мюллер, якого ще називали Gestapo-Мюллер, був шефом таємної поліції націонал-соціалістів. Після війни його сліди якимось дивним чином губляться. Офіційно його нібито й було визнано мертвим, але багато кому це твердження видавалося сумнівним. І не даремно, бо нині до рук істориків потрапили документи, які кидають промінчик світла на повоєнну долю одного з лідерів Третього Рейху.
“А вас, Штірліце, я попрошу залишитися”, – ця знаменита фраза з не менш знаменитого російського серіалу, що вилетіла з уст головного інтелектуального конкурента російського шпигуна – группенфюрера Мюллера, ще й нині залишається “крилатою” на пострадянському просторі. Керівник гестапо був чи не найпоінформованішою людиною в Третьому Рейху, він знав усі ходи й лазівки. З таким багажем знань можна було б залишитися і після капітуляції Німеччини.
Ганебна поразка у війні, як тепер виявляється, не поставила хрест на кар’єрі та, зрештою, й на житті Гайнріха Мюллера. Адже у будь-якому випадку на нього чекав Нюрнберзький процес, і він чи не першим отримав би свою персональну шибеницю. “Мюллер заслуговував найжорстокішого покарання, оскільки відігравав центральну роль у масових винищеннях євреїв, був причетний до багатьох інших злочинів проти людяності, – стверджував головний обвинувачувач на Нюрнберзькому процесі Вітні Гаріс. – Я зібрав усі факти про гестапо, справа Мюллера була вже готова”. Але доля до німецького генерала виявилася значно милостивішою, аніж прокурори.
У Німеччині, в муніципальних актах дільниці Берлін-Центр офіційно зареєстровано смерть Гайнріха Мюллера у квітні 1945 року. На колишньому гарнізонному кладовищі Берлін-Нойкьольн у вересні 1945 було поховано рештки вщент понівеченого вибухом тіла. Та згодом у дітей группенфюрера з’явилася підозра, що тіло, так би мовити, не відповідає написові на могильній плиті.
Було проведено ексгумацію, яка ці підозри підтвердила: у труні були кістки двох невідомих солдатів. Тож напис на плиті довелося змінити, написавши там “Двоє невідомих”.
А де ж тоді Мюллер? Лише нещодавно дослідникам вдалося виявити у національному архіві США 128 сторінок документів, які містять інформацію про повоєнну діяльність колишнього шефа німецької таємної поліції. Дві папки актів військової розвідки CIC – підрозділу Центрального розвідувального управління – довгий час приховували велику таємницю про те, що Мюллер по війні скористався гостинністю “вуйка Сема”. Спершу він переховувався на американській військовій базі в Ільменау, що в Тюрингії, а коли в грудні 1945 року ця земля перейшла до радянської зони окупації, він переїхав у баварське містечко Альтенштадт. Там, до речі, притулок отримав не лише Мюллер, а й інші високопосадові нацистські офіцери, про долю яких ми, можливо, згодом також дізнаємося.
Чому американці не віддали Мюллера під трибунал? Смішне запитання, як і те, чи могли американці викинути на смітник історії таку діамантову знахідку для подальшої інформаційної війни? Группенфюрер, який сам, фактично, був ходячим таємним архівом, котрий володів даними про агентурні мережі, був найбільшим майстром в антибільшовицькій боротьбі etc, мусив ще послужити на благо демократії. Тож CIC, аби скористатися безцінними знаннями шефа гестапо, вирішила закрити очі на його нацистське минуле.
Але навіть виявлені нещодавно документи лише трішки прочиняють двері таємниці. Відомо тільки, що Мюллер пробув в Альтенштадті чотири тижні. Чим він займався далі – можна лише здогадуватися й писати про це політичні детективи. Не виключено, що Мюллерові вдалося навіть переглянути “17 миттєвостей весни” і посміятися зі свого зображення у чудовому виконанні Бронєвого...
|
|
