Пристрасті за Аджані
ПРЕМ"ЄРА
Катерина СЛІПЧЕНКО
Смерть дами з камеліями дала нове життя зірці, яка відійшла від кіно п’ять років тому. Вона тріумфує у ролі Маргарити Готьє, зіграти яку було її мрією. Адель Г. у Трюффо, королева Марго у Шеро, Каміла Клодель у Нюттена... Образи, погодьтеся, непересічні. Але Маргарита Готьє – найбажаніша героїня Ізабель Аджані, вона відчуває себе трошки її сестрою.
Ізабель Аджані не знімалася п’ять років у кіно і сімнадцять років не грала в театрі. Але вона “не змогла опиратися персонажу, який запалює уяву”. Вона відгукнулась відразу ж, як тільки Робер Оссейн, режисер театру Маріньї, запропонував їй “Даму з камеліями”. Після Сари Бернар та Грети Гарбо вона додала своє ім’я до списку актрис-легенд, які з’являлися у цій ролі.
Її біла тінь за лаштунками хвилюється, як підліток, якому вперше доведеться вийти на сцену. Але це – сьома вистава в кар’єрі Аджані. “Дім Бернарди Альби” Лорки і “Маленька мертва кішка” у “Комеді Франсез”, де її шепіт прозвучав, як удар грому: “Зірка народилася!”.
Мадмуазель Аджані справді дивна жінка. Вона грає заради самої гри. І заради Театру. Для неї історія “Дами з камеліями” – не реклама, а тільки гра.
Режисер Робер Оссейн не дивиться виставу з-за лаштунків – він розмістився у м’якому кріслі у ложі кольору меду і виглядає щасливим: “Коли я дивлюся цю виставу, я переживаю найкращі хвилини мого життя. Аджані для мене – спільник і богиня водночас.”
Щодня о 18.00 Ізабель приходить у театр Маріньї. “Усупереч шаблону, я не кашляю протягом всієї п’єси. Мені хочеться просто зіграти вмирання Маргарити так, щоби публіка сама чула кашель і переживали її страждання. Я намагаюся уникнути побутових деталей, приземленого трактування ролі. Мені більше подобається будити уяву”.
Аджані одягається і накладає грим сама, без костюмерів і гримерів: “Я брала кілька уроків у гримера “Комеді Франсез” Стефані Маре”. А ще вона гортає альбоми, присвячені переважно Коро, Давіду, Бекону, Балтусу, у якого вона знайшла мізансцену. У художників вона навчилася розміщувати тіло на кріслі, тримати руки... “Я не маю божевільних мрій. Я думаю про роботу, яка має хвилювати мене і глядачів. Це пристрасть, це моє життя. Я хочу, щоб ця вистава будила в людях бажання кохати. Я хочу, щоб тисячі глядачів ототожнювали цю історію Дюма-сина із тим, що вони особисто пережили”. За квиток на прем’єру дехто давав 10 000 франків, однак не отримав його.
Ізабель підбирає сукню з оксамиту і маленькими сходами виходить на сцену через 10 хвилин після початку п’єси. І починає грати історію Маргарити Готьє.
Усупереч очікуванню, публіка не аплодує, коли тінь Аджані вимальовується на тюлевій завісі. Мовчання є таким густим, що відчувається фізично. Як запах сотень квітів, принесених для неї. І перша репліка розсипається у залі, як намисто з перлів.
“Моя мама ще не бачила вистави. Вона хоче, щоб минуло хвилювання перших днів.
А син і не побачить мене в цій ролі. О, це просто неможливо! Якби він був у залі, він біг би проходом і ліз би на сцену, аби врятувати мене від смерті”.
Аджані відмовилася від того, щоб її ім’я було вгорі афіші. Його можна знайти в алфавітному переліку акторів, між Авророю Клеман та Янісом Барабаном (саме він грає Армана). Але саме на Ізабель падає дощ троянд.
Вона не читає статей, де критики розсипаються у компліментах. Її це не цікавить. Її не цікавить, що зал, розрахований на 1 012 місць, має щодня
15 000 замовлень. Що квитки коштують від 70 до 360 франків і що люди готові заплатити 10 000. Вона бачить сльози в очах глядачів. “Якщо це не кохання, то що це?” – каже Аджані.
Після вистави вона сповнена такої енергії, що могла би пересувати гори. Але вона їде вечеряти з друзями. Вона буває там само, де Бельмондо і Делон, вона так само потерпає він натовпу шанувальників. З поштової скриньки Асоціації друзів Аджані (B. p. 166, 75523 Paris Cedex 11) щодня виймають тисячі листів.
А вона вміє розчинятися у нічному Парижі, як кішка.
І знову вечір. Куліси театру Маріньї. Маргариту Готьє очікує пара рукавичок і чотири пляшки мінеральної води. Паперові хустинки, щітка для волосся. Усе це завмерло, як солдати. За лаштунками чути, як поступово наповнюється зал. За лаштунками з’являються актори. І от – Ізабель Аджані у темній сукні, на тлі якої її біла шкіра світиться. Завіса. Починається вистава...
|
|
