Українські "магазини" - перші кроки
ЖУРНАЛИ
Д.О.Свідник
Рік тому поза проектом Кулика-Кривенка на нашому україномовному ринку не було практично нічого того, що на Заході прийнято називати “магазинами”. Успіх “ПіКу” стимулював активність видавців та журналістів – і от ми вже маємо кілька українських кольорових часописів.
От тільки чи втримаються вони на ринку? Чи витримають конкуренцію з російсько-західними виданнями “в Украине”? Це залежить від трьох чинників: спроможності потенційних читачів купувати україномовні часописи, здатності видавців та редакторів забезпечити читацький інтерес та пристойну якість матеріалів і поліграфії – та, нарешті, терпіння спонсорів довести проекти до стану самоокупності.
З’явилася “ТОРБА”
Під день святого Валентина вийшло у світ перше число молодіжного журналу “Торба”. Цей видавничий проект здійснює Львівське Товариство “Просвіта”.
Точніше, його молодіжне крило – “Молода Просвіта”. Молоді автори (“майбутні депутати, прем’єри, президенти, бізнесмени...”) вважають, що у Королівському столичному місті Львові не вистачає “нормального чтива, класного журналу для нерагульської, нетупої та вар’ятської молоді”.
Тому вони і роблять “таку штуку”. Звичайно, не все у “Торбі” виглядає гладким і прилизаним: професійний редактор та вибагливий читач знайде чимало хиб та огріхів. Відчувається брак досвіду. Та водночас видно велике бажання створити щось своє – для себе та своїх ровесників. Бажання розбудити у них цікавість, потребу задуматись та відчути себе “реальною владою майбутнього”, а може, вже й досягнути того, “на що заслуговуємо”.
Перше число “Торби” – це своєрідний “коктейль”, до того ж не найкраще розмішаний, де поряд із чудовими “смачними шматочками” плаває пересічна “жуйка”. Але це тільки початок. Головне, щоби “Торба” знайшла шлях до серця то розуму молодої людини, розбудила у неї інтерес до нормального “чтива” та гідного життя. І ще, мені здається, не зашкодило б трохи розваг: кросвордів, загадок, ломиголовок, конкурсів і жартів.
“РІЧ” – по раз третій.
Здається, новий львівський часопис стає місячником. Уже ми дочекалися другого у цьому році (і третього взагалі) числа журналу “РІЧ”. Чергове число журналу з’явилося щойно тепер – і на 40 сторінках
Зміст – теж своєрідний “коктейль”: міркування політолога Леоніда Сотника про українську неелітну еліту, підкріплені думками професора Анатолія Свідзинського, політолога Володимира Малинковича, письменниці Оксани Забужко; роздуми на тему: “Хто приватизував “Іскру”?”, “Чи є проблема: “бізнес-кримінал” у Львові?”. У “Відвертому інтерв’ю” – підприємець розповідає про свій досвід, а під рубрикою “Демопроцеси” – стаття львівських учених Степана Вовканича та Сергія Цапка про наступний перепис населення.
У політико-економічному блоці часопису можна дізнатися про історію та сьогодення готелю “Жорж” та відбути “Економічний вишкіл”, у якому аудитор Михайло Соловій стверджує: “Закон не для всіх. Для всіх тільки сонце і місяць”.
У культурологічному блоці “Візії й речі” – закінчення статті про картину Лятура “У лихваря”, інтерв’ю з Романом Дідулою, містичне оповідання Олега Говди, репортаж Юрка Винничука – “Спеціально для “РЕЧІ” з Америки”.
Окрім того, в журналі “РІЧ” на кольоровій вкладці – макет-реконструкція давнього Львова. Як на мене, варто було б цю пластичну панораму Львова 1740-х років Ігора Качора показати на цілому розвороті, а не робити тлом для короткої хронологічної таблиці.
“КІНО-ТЕАТР”
Хоч цей часопис видається завдяки Києво-Могилянській академії вже з 1995 року, і перше число року 2001-го вже є тридцять третім, він практично невідомий широким колам галицької публіки. Можливо, порівняно високий рівень матеріалів відлякує нефахівців. А фахівців театру та кіно у нашому місті не так уже і багато. Звичайно, поряд із фаховим журналом для театральних діячів та кінематографістів давно мали б виходити популярні часописи для пересічних глядачів та шанувальників.
Тільки-от тих глядачів української кінопродукції, як виявляється, не так уже й багато. А фільмів – іще менше. Не появи свого Ларса фон Трієра доводиться очікувати, а тішитися тими поодинокими українськими фільмами, що час від часу вискакують на екрани. Минулого року, здається, “українське кіно дістало перемогу: фільм може тримати аудиторію” (так пише Лариса Брюховецька про стрічку “Нескорений”). Завдяки Львівському товариству “Просвіта”, яке закупило права на дистрибуцію фільму в нашій області, маємо надію побачити його на екранах не лише у Львові, але й у наших селах та містечках.
Окрім того, у “Кіно-театрі” можна побачити і матеріали, присвячені львівським театральним подіям: відому вже читачам “Поступу” статтю Михайла Косіва “Політик на митрополичому престолі” та текст Валентини Грицук “Стрибки “Золотого Лева”. Напевне, й “У.Б.Н.” знайде своє відображення у наступних числах журналу. Але половину обсягу останнього числа відведено для “Польської мозаїки”: зроблено спробу проілюструвати кіно-театральний процес наших західних сусідів.
|
|
