Кажани на горищі
СТУДІЯ
Михайло МИШКАЛО
Якщо вірити рекламі, це покоління вибирає “Пепсі-колу” і жити не може без Інтернету, говорить тільки йому самому зрозумілим сленгом (“прикольно”, “Вася, ти кумариш”) і все уявлення про світ культури черпає з відеокліпів.
Якщо вірити офіціозу, це покоління з одного боку, максимально радикалізоване і рветься на барикади за правду і справедливість, а з іншого – максимально конформістське і рветься хіба що побудувати світле майбутнє, перетворившись на армію професіоналів. У мирний спосіб. Для однієї окремо взятої особи. Це покоління, врешті-решт, якщо вірити їхнім шкільним учителям, не читає книжок, не дивиться нічого серйознішого, ніж серіал чи бойовик і не має реального уявлення про світ, у якому воно живе.
Усе це так. І навіть більше, ніж так. Але в цьому загальному правилі є виняток – є діти, які читають не тільки газети, а навіть книжки. Причому таку банальність, як газета, вони роблять самі. За сучасної лавини інформації (коли ми все більше знаємо, все менше розуміємо і майже нічого не можемо) ці діти впевнено дають собі раду. Вони навіть друкуються: “Поступ”, “Діти Марії”, “Сихівська газета”. Власноруч зробили збірку своїх кращих творів “Братська могила”. Влаштували зустріч із Н.Бічуєю, М.Савкою, Ж. Диким.
Вони називають себе “кажанами”. Це ті, що збираються на горищі. Їхня студія так і називається “На горищі”. Існує вона вже п’ять років. Керує нею Оксана Копак, професійний філолог. Приходять сюди діти, правильніше, учні від сьомого до одинадцятого класу. Часто приходять студенти ВНЗ – колишні “кажани”. Тягне їх сюди. Тут добре їм, тут вони творять. Тут вони, як банально це не звучить, відкривають для себе світ, подорожуючи до Києва, Мукачева, Золочева. Музеї, замки, картинні галереї. Хтось може іронічно усміхнутись: що тут такого особливого? Так, нічого героїчного, але погляньте на дітей, які стовбичать біля ваших під’їздів, у дворі, не знаючи, де себе приткнути. Багато в їхньому погляді чогось розумного? А в їхній розмові багато фрагментів української мови? Чи довго вони можуть простояти, щоб не закурити і не плюнути собі під ноги? Тому навіть такі потуги на рівні студії, що витягує дітей, які справді хочуть не за гроші і не задля кар’єри писати статті, якусь літературу, навіть поезію – хіба це погано?
| 
