Вони платять за вступ
РЕПЕТИТОР
Михайло МИШКАЛО
Мій співрозмовник – назвемо його Ігор – учитель англійської мови в одній із львівських шкіл. Але поговорити зі мною погодився не про своє основне заняття. Скільки вже говорилося і писалося про те, що вчителям платять копійки, а діти збирають гроші на крейду. Якщо держава не хоче мати школи, а фінансує тільки армію і таємну поліцію, то вона скоро загине.У неї немає майбутнього покоління. Поговорімо краще про репетиторство, це набагато цікавіше.
– Колись і ти, і я користувались їх послугами.Репетитори, або приватні вчителі, покликані підтягнути, тобто підняти рівень учнів середньої школи, щоб вони мали змогу скласти вступні іспити у ВНЗи. Викликано це було тим, що програма нашої середньої школи ніяк не відповідала тим вимогам, які ставив ВНЗ. Планка була надто висока. Така форма репетиторства ще збереглась, але в основному в провінції.
Зараз люди, тобто батьки, наймають в основному викладачів, а не вчителів. Причому мова йде про посадових осіб на рівні замдеканів. Заняття проводиться у величезних групах, мало не шкільний клас – раніше це було два-три, ну максимум п’ять учнів і вчитель. Кожен учень вимагає індивідуального підходу, немає всіх з одним рівнем знань. Коли сидить цілий клас, то це профанація. Але батьки йдуть на це, тому що платять вони не так за те, щоб їх дітей чогось навчили ці горе- репетитори, а за те, щоб допомогли при вступі. Ось чому має бути людина з кафедри, яка готує вступні завдання, чи з деканату факультету, студентом якого має намір стати дитина. Тому і плата за таке навчання йде пакетом – не за одне заняття якісь там 5 доларів, а відразу за 100 занять 500 доларів. Тепер подумай, чи такі вже й бідні деякі викладачі вузів.
– Ти їх засуджуєш ?
– Ні, не засуджую. Люди заробляють, як можуть. І я не виняток із цього правила. Я засуджую систему. Якщо б їм, викладачам, платили хоча б на рівні наших митників чи прикордонників. Вони б напевно б приділяли більше уваги своїм студентам і трохи “робили” науку, а не вдарялись в усякі сумнівні бізнесові операції. Але кожен крутиться, як може.
Мені тут шкода батьків, які віддають деколи останні гроші, щоб їх чадо вчилось і вийшло в люди. А воно насправді не завжди потрібно. Я розумію, коли треба підтягнути знання з фізики, математики, хімії чи з іноземних мов.
Навіть припускаю філологію і біологію, але ніяк не розумію, для чого потрібні репетитори з історії чи географії. Там що є щось таке загадкове, щось таке, чого немає в книжках, хіба вчитель вивчить всі ці дати, географічні назви і терміни? Це не знання – це інформація. Недаремно в Штатах географії не вивчають в університетах. А тут дитина приходить до репетитора, і він їй каже прочитати звідси і досі. Все. Я не придумую, це мої учні розповідали. У цій казочці ж немає якихось правил, законів. Просто розповідь і все.
– Ти не можеш переконати цих батьків, щоб вони лишились того ровера?
– Не можу. Вони платять не за науку. Вони платять за вступ. Як не крути, але це звичайний хабар. І все. Скільки вже велося кампаній у боротьбі з хабарництвом. Який із цього результат, ти і сам знаєш.
|
|
