Лист із тюрми...
ШУРХАЛО
Подіями 9 березня влада ще раз довела свою неспроможність адекватно діяти в теперішній ситуації. Єдине, що повноцінно вдалося зробити правоохоронцям – виявити і затримати біля МВС людину із дев’ятьма пляшками із запальною сумішшю.
Все решта – повний провал. Біля адміністрації президента десь 40-50 чоловік “нарваних” змогли добряче пом”яти міліцію, якої було кілька тисяч. Що ж міліція? Оточила штаб-квартиру УНА-УНСО (цілий квартал) і затримувала усіх поголовно. Що це дало? Тільки те, що більшості затриманих дали арешт за хуліганство, за матюки. До речі, 60 людей довелося госпіталізувати після спілкування з “Беркутом”. Все це правоохоронці пояснювали потребою дотримуватися закону. І те, що люди в цивільному, не покауючи ніяких документів, разом із “Беркутом” хапали на вокзалі студентів і взагалі всіх, хто їм видавався підозрілим. Очевидно, дотриманням закону пояснюють розбиті відео та фоткамери біля Республіканського стадіону і те, що на вокзалі в мене забрали журналістське посвідчення та диктофон, які згодом зникли.
“А те, що ви нас везете чотирьох у відділенні авто (для затриманих), розрахованому на двох, це теж законно?” – запитав я міліціонерів. “А це, щоб вам тепліше було” – почув у відповідь. З порушниками закону (гіпотетичними!), яким здебільшого нічого не змогли інкримінувати, повелися абсолютно не по-законному, за правилами “безпредела”, до якого звикли. Так само повелися суди. Але що з цього отримала влада? Дуже мало хто зламався після спілкування з міліцією та з судом. Навпаки, люди на власній шкірі переконалися у злочинності влади. Ті, хто не готові були підтримати унсовців біля АПУ, тепер все-таки більш прихильні до них, ніж до влади. Студенти, просидівши в райвідділі чи спецприймальнику здебільшого радикалізуються. Так що влада сама розпалює радикальні настрої в середовищі невдоволених. А їх багато.
Зрештою, з теперішнього сценарію розвитку подій, сутички на Банковій були цілком передбаченими. Не реагуючи на вимоги опозиції, вдаючись до арештів її лідерів, влада однозначно розлютила радикалів, які спочатку утримувалися від прямої дії. З кожним днем їх стає більше – тих, хто готовий йти на штурм, якщо влада і надалі ігноруватиме опозицію. Ситуація все більше набирає ознак революційності: влада стає все репресивнішою, опозиція радикалізується, помірковані політики і їх мудрі промови все рідше привертають до себе увагу.
Влада хоче перетворити ситуацію за білоруським сценарієм, опозиція – за югославським. Але враховуючи все більшу репресивність та непоступливість влади, а також радикалізацію опозиції, цілком реальних обрисів набирає румунський варіант розвитку подій.
“Вони нас загартовують, а себе ганьблять”, – влучно зауважив львівський студент-політехнік, сидячи в камері Харківського райвідділу міліці м. Києва.
Влада в країні, президент якої привселюдно визнає, що матюкається (мовляв він колишній парторг і директор, інакше не може розмовляти з підлеглими) затримує в столиці більше сотні людей і всім їм висуває звинувачення, що вони голосно лаялись. Уявіть собі, всі вони приїхали до Київа, аби поматюкатися в громадських місцях...
Про сваволю тих, хто нас оберігає
Я знав, що є міліцейський “бєспредел”, про нього нам всім довелося багато чути, а декому навіть відчути на собі. Але виявляється поряд із міліцейською сваволею є не менш безкарна сваволя суддів.
Коли показували народний трибунал над Кучмою, то всі зауважували його театралізованість. Я особисто переконався, що справжні народні суди також не виправдовують своєї назви.
Суд виглядав так: жінка-суддя, поруч – міліціонер-майор, який щось нотує і міліціонер за спиною підсудного. Вислухавши підсудного, задають кілька питань, серед яких і те, чи визнає він себе винним. Почувши, що не визнає, суддя промовляє: 15 діб, ні словом не пояснюючи, за що.
Авторитаризм у наш час – це не кривава диктатура, це не Піночет і не військові на вулицях. Це не обов’язково закатовані і розстріляні. Це може бути міліціонер, який, порушуючи закон, виконує волю свого начальника, це жіночка в райсуді, яка за одним і тим самим звинуваченням може дати і 15 діб, і 17 гривень штрафу. Нічого не пояснюючи. Репресивна система прикривається законом.
У київському спецприймальнику мені довелося почути безліч історій про сваволю міліції і суддів. Деякі з них досить анекдотичні (наприклад, чоловік застав жінку з коханцем і почав бити коханця, жінка викликала міліцію – обидвоє опинилися в суді, чоловік отримав 10 діб, коханець – штраф. Кажуть, чоловікові в камері було вельми незатишно). Згадується розмова Жиглова з Ручєчніком, зокрема, кинута фраза: “Дружків своїх ти боїшся більше, ніж закону”. Власне, проблема в тому, що міліціонери та судді більше бояться начальства, ніж відповідальності перед законом.
Про закон найбільше згадують ті, хто найменше узгоджує з ним свої дії. Все було б не так погано, якби ці дії було б так само легко опротестувати, як втілити в життя.10.03.2001 р. мене разом із групою студентів судило два судді – одна давала переважно 15 діб або 17 грн. штрафу, друга 51 грн. або 5-7 діб. За одні й тіж звинувачення!
Дмитро ШУРХАЛО,
14 березня, Київський спецприймальник
|
|
