Японія очима українця
Поетичні експлікації до колекції світлин східних відчуттів
ЕКЗОТИ
Наталка КОСМОЛІНСЬКА
Японська цивілізація, високорозвинена й самодостатня у своїй довершеній герметичності, з того часу, як стала відома Європі, є постійним об’єктом посиленої уваги її істориків, науковців, художників. Сама Японія ще сто років тому не дуже то охоче погоджувалася на будь-які контакти зі світом, але в ХХ столітті її національна концепція зовнішньої політики змінилася.
Отож, сьогодні у світі немає, напевне, такого куточка, де не можна було б зустріти громадянина Японії, який старанно й зосереджено знайомиться з досягненнями світової цивілізації. Натомість до Японії середньостатистичному зацікавленому потрапити все ще важко: через надзвичайно ускладнену процедуру отримання візи, через значно вищі від європейського рівня ціни, через дискомфортну для більшості іноземців “інакшість” японського способу життя, такого відмінного від космополітично-туристичного трибу сучасних Європи й Америки.
Саме тому, коли півторарічне узгоджування українсько-японського проекту “Україна : реальність міфів” таки завершилося позитивно і група українських художників відвідала з виставкою Японію, це стало досить помітним внеском у скарбничку наших “культур-контактів”. Автором проекту була киянка Євгенія Лисецька, яка задумала познайомити Японію із мистецтвом Марії Приймаченко.
Творчість української народної художниці мала стати ключем-містком до розуміння тих сучасних українських художників, які працюють у подібній естетико-міфологічній системі координат: киян Миколи Журавля і Олега Пінчука та львів’янина Романа Романишина.
Але проект навряд чи вдався б, якби не було зустрічної ініціативи Андрія Накорчевського, киянина, випускника східного факультету Петербурзького університету, який уже 12 років викладає в одному з найстаріших японських університетів Кейо (Токіо) історію японських релігій. Торік у Санкт-Петербурзі вийшла друком його науково-популярна книга “Сінто” – одне з небагатьох в Росії та у світі загалом досліджень, спеціально присвячених вивченню цієї системи традиційних японських вірувань. Саме Андрій Накорчевський був генератором проекту “Україна: реальність міфів” з японського боку, саме він узгодив увесь “паперовий” блок і знайшов спонсорську підтримку, аби не тільки організувати виставку, але й мати можливість познайомити українських гостей з культурою Японії. Цьому передувало знайомство киян із сучасним мистецтвом Японії (понад 300 творів) у вересні минулого року, ініційоване товариством культурних та спортивних зв’язків України та Японії, у якому Андрій Накорчевський займає посаду одного з директорів. Діяльність товариства провадиться на приватному рівні й фінансується виключно коштом спонсорів.
Дещицю японського світу протягом кількох тижнів зможуть побачити й львів’яни на виставці світлин Андрія Накорчевського “Мандри тіла, мантри душі: люди та дерева Сходу” у КМЦ “Дзига”. За словами автора, він робив ці світлини виключно для себе і ніколи не мав наміру їх експонувати. “Це для мене спогади, враження від тих місць, де я бував. Я не робив традиційних фото - механічних фіксацій об’єктів, я фотографував свої відчуття і лише їх хотів передати”. До проекту “Україна: реальність міфів” Андрій, за його словами, долучився виключно з культурного патріотизму, тому що йому набридло, що в Японії ніхто не знає слова “Україна”. Тому до мистецької виставки він з власною ініціативи долучив семінар з української культури в університеті Кейо, де робили доповіді і японські фахівці з української культури, і українські художники. До речі, саме Андрій Накорчевський наполіг на обов’язковій участі у поїздці до Японії самих авторів робіт для того, щоб вони на власні очі побачили, що таке СХІД і що таке ЯПОНІЯ.
P.S. Про враження від поїздки в Японію львівського художника Р. Романишина читайте в наступних числах “Поступу”
|
|
