Як львів"яни Михайла Горбачова вітали
Двоє науковців зі Львова отримали особисте запрошення на ювілей останнього Президента СРСР
ЮВІЛЕЙ
Зоряна ІЛЕНКО
Про святкування 70-річчя першого і останнього Президента СРСР Михайла Горбачова писали вже багато. Так сталося, що з України жодну із поважних високопоставлених осіб на приватний ювілей так і не було запрошено. Однак подібне не стосувалося львів’ян. Двоє доцентів Львівського національного університету ім.Івана Франка Олег Бас та Олег Омельченко на особисте запрошення Михайла Сергійовича виїхали до Москви, аби його привітати. У подарунок Михайлові Горбачову вони символічно вручили точну копію ікони “Почаївська Божа Матір” як подяку на знак легалізації греко-католицької церкви.
Здавалось би, стільки є українських відомих політиків, однак Горбачов приватно запросив з України на святкування ювілею лише двох учених (на офіційному святкуванні було запрошено посла України в Росії). Чим же відзначилися ці мало кому відомі викладачі?
Як з’ясувалося, 1988 року один із вчених написав відвертого листа Михайлові Горбачову, а інший, підкорегувавши його, надіслав. Лист із назвою “Життя під прицілом совісті” радше уподібнювався на саркастичне сприйняття того існуючого ладу, що функціонував на той час. Таке собі одкровення надто сподобалося першому Президентові. А читати і справді було що. Ось лише кілька цитат: “Політбюро... Його члени. На той час це були люди, подібні один на одного, як одна крапля води нагадує іншу. Акуратні воскові фігури музею мадам Тюссо. Одягнені в одні і ті ж піджаки, обов’язково застібнуті на всі ґудзики. Цей одяг швидше нагадував скафандри космонавтів. Беззаперечним атрибутом була краватка. Як символ приналежності до касти”. А далі йдуть порівняння, які й годі переповідати. Мовилося про те, як по краплі випивали слов’янську кров, як убивали гордість, згодом придумували серп та ще додавали молот, і загалом виходило щось на зразок “печерного світу”, себто напевно Радянського Союзу.
А далі йдеться про наше славетне місто. “Львів. Галицький край. П’ємонт української революції. Безправно, як не дивно, але такої, що перетворила в руїну те, що було побудовано на крові кількох поколінь, котрі були убиті. Їх мільйонами заштовхували в п’єц комуністичного щастя, спалюючи до тла. День і ніч здійснювався відьмацький шабаш. Беззаконня злочинців, котрі червоні зірки вирізали на серцях убитих. Вони прикривалися бородою Маркса, червоним від пекучого сорому партійним квитком. По-сатанинськи знищували. Спочатку вони “знищили” Бога. Вони думали, що знищили, заборонивши думати про нього, вірити і поважати Отця. А Отець жив. І надіслав Михаїла з вогненною стрілою. І приборкав він нечисть”.
Михайла Горбачова вони вважали тоді спасителем. І його діяння по-новому, у радикальному дусі описали. Публікацію було включено у ювілейний збірник документальних статей “Многая лета”.
Мабуть, зміст запам’ятався Горбачову, оскільки лише Олегові Омельченку та Олегові Басові з України надійшло запрошення на день народження. Під час спілкування перед фуршетом Горбачов делікатно висловився про події, що відбуваються зараз в Україні, аби не засмучувати колег із України і не викликати зайвої перестороги у колег з Росії. А далі усе відбувалося, як у всі часи: була гарна гостина десь на 300 осіб і всі кулуарно спілкувалися.
Вчені також мали нагоду поспілкуватися приватно із Горбачовим. Щоправда, приватні розмови для громадськості не розповсюджували...
|
|
