Півжиття - за рекорд
Тисячі людей в усьому світі намагаються встановити найбільш ідіотські й небезпечні рекорди. І все це лише тому, що півстоліття тому кілька англійців затіяли суперечку на полюванні
КНИЖКА
Остап БАРКА
Одного осіннього дня 1953 року керуючий пивоварною компанією Guinness сер Х’ю Бівер поїхав із друзями постріляти польових куликів. Стріляв він цілий день, але жодної пташки так і не підстрелив. Виправдовуючись, він заявив, що польові кулики – це пташки, які літають найшвидше у світі. Не побилися друзі лише тому, що все-таки були англійськими джентльменами. Але саме тоді серові Х’ю спала на гадку ідея видати довідник про все “най-най”. За його задумом, такий довідник мав би лежати в кожному барі, де продавалося б пиво Guinness, – для того, аби підпилі відвідувачі могли цивілізовано вирішувати свої суперечки.
На початку 1954 року сер Х’ю зустрів братів-близнюків Норріса і Росса Маквіртерів. Сини багатого видавця Вільяма Маквіртера, обидва вони закінчили Оксфорд. А ще брати видали книжку “Досягни своїх вершин”, але вона містила лише спортивні рекорди і продавалася дуже погано. Тому пропозиція сера Х’ю Бівера стати редакторами його нового довідника вельми сподобалася братам.
У тому ж 1954 році з’явилося перше видання книги рекордів – “Книга надзвичайних Гіннеса”. Окрім спортивних рекордів, у ній були рекорди з найрізноманітніших галузей: природні аномалії, технічні досягнення і, звісно, найбільш дивні рекорди. Наприклад, рекорди швидкісного поїдання спагеті або піци. Спочатку таких рекордів було небагато.
Суперечки мисливців і рибалок тепер можна було вирішувати не за допомогою грубої сили, а звернувшись до цієї книжки. З фінансової точки зору проект також виявився вигідним: тираж було повністю продано. Сер Х’ю Бівер досягнув своєї мети. Після цього він перестав брати участь у редагуванні й виданні книги.
Так, після першого видання Книга рекордів опинилася в руках братів Маквіртерів. Щоби збільшити прибутки від продажу книги, вони вирішили вийти на американський ринок. Але американці не хотіли купувати книжку з дивною назвою.
Американським партнерам братів навіть довелося на свій страх і ризик змінити обкладинку більшої частини тиражу. Так з’явилася назва “Книга світових рекордів Гіннеса”. Але навіть ця назва спочатку не привабила американців. Книга майже чотири роки припадала пилюкою на складах, поки її запаси не розпродали за демпінговими цінами.
Але брати не падали духом. І з 1961 року Книга рекордів почала виходити в США щороку – так само, як і в Великобританії. Американське видання було змінене: відразу після іноземних ішли американські рекорди. Для розкрутки проекту перший тираж довелося віддати у вільне розповсюдження.
І Книга рекордів почала продаватися. Американський успіх повторився і в інших країнах. До 1980 року тиражі зросли до 4-5 млн. у рік. Книжка видавалася в Європі, Південній і Північній Америці й навіть у Китаї.
Але до того часу Росса Маквіртера застрелили ірландські терористи, а Норріс зайнявся політикою. Він написав книжку під гучною назвою “Зрада в Маастрихті”, в якій оголосив об’єднання Європи смертельною загрозою для британської нації. А під кінець 80-х він став лідером трьох ультраправих британських партій. У проміжках між заняттями політикою Норріс вів на Бі-Бі-Сі щотижневе шоу “Рекордсмени”.
У Книзі Гіннеса він в основному займався редагуванням розділу “Досягнення людини”, в якому містилися рекорди з відрощування вусів чи нігтів або наклеювання марок. Ці рекорди Норріс рекламував у своєму шоу. Інші розділи його мало цікавили.
Спочатку це допомогло підняти популярність книжки. Тисячі людей з усього світу кинулися встановлювати рекорди. Редакцію завалили листами з вимогами занести в Книгу Гіннеса рекорди зі швидкісного поїдання, випивання тощо.
Причому більшість таких рекордів встановлювалися зі серйозним ризиком для життя. Француз Мішель Лотіто три тижні поїдав власний велосипед і врешті-решт опинився у лікарні з перитонітом.
Сотні американців чи європейців опинилися у госпіталях після багатогодинних спроб побити рекорд із облизування і наклеювання марок. Одні отруїлися клеєм, інші страждали від зневоднення... Але найбільш упертими виявилися індуси.
Вони відрощували нігті й вуса завдовжки у десятки метрів, кілограмами їли скло і швейні голки, цілували отруйних змій і прикрашали себе сотнями скорпіонів. Закінчилося тим, що у Бразилії, Єгипті й Німеччині, де виявилося найбільше “рекордсменів”, встановлення небезпечних для здоров’я рекордів було заборонене законом.
Книга рекордів Гіннеса перетворилася у погано ілюстрований довідник досягнень людської дурості. Тиражі та інтерес публіки почали стрімко падати. Книгу треба було рятувати. Для початку (а це сталося у 1985 році) керівництво компанії Guinness перевело Норріса з крісла головного редактора на почесну, але малозначущу посаду консультанта. У 1989 році нові редактори вирішили повністю змінити обличчя книги. Назву скоротили до “Книги рекордів Гіннеса”, друк і світлини стали кольоровими. Улюблений розділ Норріса Маквіртера – “Досягнення людини” – гранично скоротили. Книга рекордів перетворилася на добрий подарунок цікавій дитині або дорослому ерудитові. Тиражі знову пішли вгору, вартість книжки то її престиж теж зросли. До кінця століття “Книга рекордів Гіннеса” стала виданням, яке продавалося найбільше у світі – після Біблії, Корану і праць Мао Цзедуна.
А в 1996 році Норріса остаточно звільнили з компанії Guinness. Тоді він знайшов інше видавництво – Virgin – і затіяв новий проект. Спочатку він заявляв, що зовсім не збирається конкурувати з Книгою Гіннеса. Однак коли в кінці 1999 року в крамницях з’явилася “Книга рекордів тисячоліття” Норріса Маквіртера, вона дуже мало відрізнялася від “Тисячолітнього видання” Книги рекордів Гіннеса.
Так що тепер у британських книжкових крамницях можна купити дві майже одинакові книги рекордів. В однакових сріблястих обкладинках, майже однакового формату і практично за однією ціною.
Книга рекордів Гіннеса
Найшвидша машиністка. Американка Керол Бічем 2 квітня 1959 року надрукувала 176 слів за хвилину.
Найшвидше поїдання устриць. Новозеландець Майк Рац 16 червня 1990 року за дві хвилини відкрив 100 свіжих устриць
Найшвидший оповідач. Перуанець Феліпе Карбонелл 29 червня 1993 року за годину розповів 345 анекдотів.
Найвусатіший чоловік – індус Кальяна Рамджі Саїна. Його вуса сягають майже півтора метри кожен.
Найтиражніший письменник. Агата Крісті, загальний тираж романів якої до 1997 року склав два мільярди примірників 44 мовами.
Найдорожча картина. “Джоконда” Леонардо да Вінчі, оцінена у 100 млн. дол.
Найдовший міст. Міст Seto-Ohashi в Японії, який з’єднує острови Хонсю і Сіноку, завдовжки у 14,5 км.
Найбільший літак. Український літак Ан-225 “Мрія”
Найбільший сніговик. Мешканці швейцарського села Saas-Fee 6 листопада 1993 року зліпили сніговика висотою 30 метрів.
|
|
