Як відзначали роковини Шевченка у 1926 році
СПОГАДИ
Дарія ЦВЕК
До Шевченківських днів починали готуватися вже з вересня. Відбирали студенток із добрими співочими голосами для створення хору та музикантів для створення симфонічного оркестру, в якому і я брала участь, граючи на флейті.
Організатором був викладач музики Роман Рубінгер. Танцювальною групою керував відомий хореограф Авраменко.
І ось наставали Шевченківські дні. Урочисто-піднесений і гордий настрій панував серед глядачів і виконавців. У концертному залі чергували студентки, які вказували гостям їх сидячі місця. Вони також безплатно роздавали програмки концерту, які власноручно малював тодішній учень української гімназії, а в пізніших роках відомий художник Лукавецький.
Надзвичайно приємне враження на глядачів справляли декорації. Організатори концерту заздалегідь дуже велику увагу приділяли оформленню сцени і концертного залу. У залі всі балкони були прибрані килимами. Сцена являла собою “садок вишневий коло хати”. А готували це так: після занять усі студенти залишалися і з білого ніжного паперу робили квіти вишні. Цим керувала вчителька ручної праці, спеціаліст своєї справи. Зроблені квіти закріплювали на вишневих галузках, принесених зі своїх садів. На задній частині сцени стояла хатинка Шевченка, навколо неї був вишневий садок. Усі присутні в залі були надзвичайно вражені декорацією сцени і дуже зворушені.
Як піднімалася завіса, хор тихенько починав співати за сценою пісню на слова Т. Шевченка “Садок вишневий”. Усі присутні слухали стоячи.
Програма концерту була зложена так, що хорові виступи перепліталися з сольними. Звучали акорди то фортепіано, то скрипки, то лунали декламації віршів Шевченка. Я читала вірш “Розрита могила”. Бачила зі сцени, як дехто з присутніх витирав сльози. У ті часи (як і завше) польська влада не схвалювала будь-яких проявів національної самосвідомості, а тим більше – коли це стосувалося святкування пам’яті видатного сина українського народу, патріота, духовного вождя нації Тараса Шевченка. Тому в присутніх так защеміло в серці, так радісно стало на душі. Враження було таке величне, що пам’ятаю його, ніби це було сьогодні. Хор виконував й інші пісні на слова Шевченка: “Думи мої”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Радуйся, ниво”. Співали пісні на слова Шевченка за композиціями Лисенка – “На городі, коло броду”, “Сонце заходить”, Стеценка – “Зелений гай”, Нижанківського – “Минули літа молодії”, Людкевича – “Кавказ”, “Косар”, Вербицького – “Заповіт” та інші.
Усі хористи були у темно-синіх формах, а золоті паски на комірцях блюзок вказували, на якому курсі навчалася студентка. Тільки танцювальна група була в народних костюмах-строях: вишивані сорочки, з вінками на голові та різнокольоровими стрічками.
Ще згадую свою товаришку, з якою просиділа за одною партою протягом п’яти років. Вона була дуже доброю піаністкою. І як заграла щось із творів Шопена, то це було так вдало, що в залі загриміли оплески, а вона тоді знову сіла за інструмент і заграла ще раз, але вже твори-мініатюри композитора Лисенка.
Жінка тодішнього директора педсемінару пригощала всіх учасників, які сходили зі сцени, помадковим тортом, рецепт якого я зберегла в “Солодкому печиві” на добру згадку про ті концерти і студентські часи.
На дуже високому рівні давали концерти в Шевченківські дні не тільки студенти, але й музичне товариство “Боян” міста Коломиї, в якому брали участь усі співаки та скрипалі Коломиї.
У сина організатора тих вечорів пана Андрія Ставничого збереглися програмки тих концертів, які допомогли мені відновити спомин про ці незабутні дні мого студентського життя. Минули роки, а спомин залишився, як солодкий сон.
|
|
