Франція - миротворець Кавказу
КАВКАЗ
Мирослав ПЕРУН
Вирішення карабаської проблеми перейшло у нову стадію. Якщо раніше азербайджансько-вірменське протистояння вирішувалося здебільшого в рамках СНД під прискіпливим оком Москви, то нині миротворчістю на Кавказі займаються у європейських інституціях. Переломним моментом у цьому став вступ Азербайджану та Вірменії до Ради Європи у січні цього року. Тож останні переговори, присвячені проблемі Нагірного Карабаху, що відбулися у Парижі на початку цього тижня, відображають нові реалії вирішення проблем на Кавказі.
Президент Франції, оцінюючи підсумки переговорів між президентами Вірменії, Азербайджану і Франції, зазначив, що у вирішенні карабаської проблеми намітився позитивний зсув. Ширак сподівається, що Вірменія та Азербайджан зуміють знайти вирішення проблеми Нагірного Карабаху вже до кінця 2001 р. За словами Жака Ширака, “азербайджанський і вірменський керівники продемонстрували в ході зустрічей справжнє бажання знайти справедливе рішення карабаської проблеми”.
Нині існує кілька варіантів азербайджано-вірменського врегулювання. Президент Туреччини Демірель запропонував укласти “стабілізаційний пакт на Кавказі” з метою протистояння регіону тискові Росії. Роберт Кочарян запропонував врегулювання за формулою “3+3+2”, тобто включаючи 3 держави Південного Кавказу, держави регіону – Росію, Туреччину й Іран, а також Європейський Союз і США. Нині рекомендується вирішення головної проблеми азербайджано-вірменського протистояння – визначення статусу Нагірного Карабаху за моделлю “загальної держави” – Нагірно-карабаська республіка (НКР) набуває статусу автономної держави з подвійним громадянством, ходінням двох валют і так далі.
Розпочавшись тринадцять років тому, нагірно-карабаський конфлікт відкрив трагічну епоху етнічних конфліктів, які супроводжували розпад радянської імперії. Військову стадію конфлікту зупинили у травні 1994 року шляхом підписання Бішкекського протоколу. Карабах нині існує “де-факто” як самостійна держава зі своєю армією та іншими силовими й адміністративними структурами. НКР називають кузнею кадрів для Вірменії – колишній президент Карабаху Роберт Кочарян є главою вірменської держави.
Однак політичне життя Карабаху не є надто спокійне. Нещодавно завершився судовий розгляд з приводу замаху на президента Нагірного Карабаху Аркадія Гукасяна, у якому винним визнали екс-міністра оборони НКР Самвела Бабаяна. В Карабасі зараз назріває новий конфлікт інтересів. Нинішній прем’єр-міністр Нагірного Карабаху Анушаван Данієлян – колишній віце-спікер Кримського парламенту. Ще один кримчанин Володимир Шевйов, який після переїзду у Вірменію прийняв прізвище своєї матері Гаспарян, є наближеною особою Данієляна в Карабасі. Отож, перехід усіх важливих позицій у Карабасі під контроль “кримчан” – справа недалекого майбутнього.
Не лише кримське походження лідерів Карабаху дає Україні можливість впливати на події на Кавказі. Київ зацікавлений як у стабілізації ситуації на Кавказі, так і у співпраці з Вірменією та Азербайджаном в енергетичних питаннях. Адже без участі Вірменії Києву неможливо буде реалізувати проект будівництва газопроводу з Ірану, як без азербайджанської нафти диверсифікувати постачання нафти. Тож Україна зобов’язана відігравати значно більшу роль на Кавказі, ніж досі. Одним із напрямків для досягнення цього є діяльність ГУУАМу, саміт якого нещодавно було перенесено. Активізація ж зв’язків з Єреваном останнім часом прогресує – саме перед поїздкою до Парижа президент Вірменії Роберт Кочарян побував в Україні з офіційним візитом.
|
|
