ХХ століття в альпійському шале
БАЛТУС
Балтазар Клосовський, граф Рола міг працювати над кожною своєю картиною по 10 років і більше, підписуючи їх просто “Балтус”. Він дарував картини лише друзям, будучи між тим одним з найдорожчих художників ХХ століття. І одним із найдивніших. До 1978 року він був директором Вілли Медічі у Римі, відновив будівлю і сад, в якому він влаштовував гучні свята, на які поспішали Фелліні, Вісконті і вся римська інтелігенція.
Він помер за 11 днів до свого 93-річчя (див. “Поступ” від 03.03) і тепер мистецтво першої половини ХХ століття вже можна розглядати як історію.
Останні роки життя великий художник Балтус провів у шале у швейцарських Альпах, де його майстерня купалася в м’якому зимовому світлі. Колись він під час подорожі по Швейцарії зайшов у це шале випити чаю і, заворожений красою та освітленістю цього будинку XVIII-го століття, купив його.
Творчий день художника починався і завершувався філіжанкою чаю, який подавали його дружина Сетсуко або донька Харумі.
Саме Сетсуко Клосовська Рола прикрашає дім, готує чай, чистить пензлі. Балтус одружився з нею 1967 року в Токіо, вона була для нього втіленням східних мрій. Вона стала його ученицею і помічником. Зараз їхня донька, 25-річна Харумі, чиє ім’я перекладається як “весняна квітка”, почала оформлювати дитячі книжки. А Сетсуко бачить своє основне завдання у тому, щоб забезпечити гідне зберігання й презентацію творів, якими захоплювалися Андре Бретон, Антуан Арто, Пабло Пікассо, Альберто Джакометті... Вона розповідає про магічні моменти творчості вічно молодого художника.
– Звідки Балтус брав таку потужну енергію?
– Коли він працював, то запалювався від своєї роботи. Це був неймовірний вогонь, який палав весь час. Він щодня вдосконалював картину, яку закінчив напередодні.
– Ви можете описати його робочий день?
– Він був дуже ранньою людиною. Він брався зо роботу відразу пісня сніданку, а якщо світло добре, то ми і снідали відразу в майстерні. Працював він до 17 години. Зимою саме в цій порі сніг дає дуже гарне, якесь нереальне світло. Коли він працював, він не розмовляв. Він жив у своєму світі і все інше для нього не існувало. Він мовчки брав чай, який я приносила. Насправді він працював завжди. Він весь час перебирав в уяві відтінки. Для нього важливим етапом було навіть миття пензлів, яке тривало багато часу. А на наступний день брав дзеркало і розглядав картину. Дзеркало дозволяло подивитися під іншим кутом зору.
– Він мив пензлі після роботи?
– Ні. Він занурював їх у розчин, а зранку мив їх теплою водою.
– Ви допомагали йому?
– Спочатку він дивився на полотно і казав, наприклад: “Потрібний такий-то фіолетовий “. Я брала пігмент у порошку і розводила, уважно дивлячись на таблицю. Це надзвичайно. Він завжди точно бачив потрібний йому відтінок. Тому просив мене додати той чи інший пігмент з пам’яті. Я навчилася в нього всього.
– Ви користувалися його досвідом?
– Повністю. Якось я писала портрет Емманюеля Савуа. Балтус прийшов у мою майстерню і сказав: “Потрібно трохи світла на кінчик носа”. І раптом цей портрет став обличчям Емманюеля!
– Ви казали, що маєте ще тисячі речей, які хочете розповісти про Балтуса...
– Було зворушливо дивитися, як він пише, як ототожнює себе зі своїм персонажем. Коли він писав гору, він сам ставав горою. Коли писав молоду дівчину, сам ставав нею. З віком йому було важко володіти пензлем, але внутрішня сила надавала чистоти його полотнам.
– Коли його палітра була готова, Ви працювали поряд із ним?
– Як коли. Дивитися на те, як він пише – все одно, що слухати музику. Він працював у музичному ритмі і я дивилася на його пензель, як на клавіші.
– У такі моменти він Вас не бачив?
– Ні. Він повністю перебував у своєму світі.
– Він покидав свій світ, коли мінялося освітлення?
– Часом він готував палітру на майбутнє.
– Йому було потрібно багато часу, щоб завершити картину?
– Інколи це тривало роками. Часто персонажі, які населяли його картини, з часом щезали. Наприклад, у “Картярах” герої спочатку перебували у визначеному середовищі, потім Балтус забрав усі деталі, щоб зосередити увагу на темі.
– Значить, якщо розшарувати його картини, вийде ціла історія?
– Так. Кожна картина Балтуса – великий роман, результат постійних досліджень.
– Чи плануєте Ви здійснити ваші спільні будівельні плани?
– Дуже хотілося б. Навколо шале – дуже гарне село, яке не втратило своєї первісної гармонії. Ми завжди намагалися її зберегти. Також ми купили три будівлі і я хочу зробити там свого роду центр Балтуса. В одній будівлі буде постійно діюча виставка Балтуса з таким освітленням, яке він сам вибрав. У двох інших проходитимуть концерти, симпозіуми, вистави.
– Ви планували святкувати 1 березня його “не річницю”?
– Ні. Балтус, який народився 29 лютого, завжди казав, що прожив так довго, бо для нього рік дорівнює чотирьом рокам нормальної людини. Ми святкували його уродини у 2000 році.
Переклад з французької Катерини СЛІПЧЕНКО
|
|
