Президенти і розбійники
Лех Валенса помилував ватажків польського злочинного світу, яких зараз розшукує Інтерпол
МИЛОСЕРДЯ
Володимир ПАВЛІВ, Варшава
“Відхідний” скандал Білла Клінтона з помилуванням цілого ряду злочинців (у тому числі й відомого бізнесмена-афериста Марка Річа) “обсмоктує” весь світ. А в той же час у сусідній Польщі подібний скандал розпочався за кілька місяців до американського і пов’язаний з особою значно одіознішою, ніж шанувальник саксофону і “французьких поцілунків”.
Кілька місяців тому польське громадське телебачення оприлюднило інформацію про те, що під час свого президентства Лех Валенса, колишній кумир антикомуністичного руху, знаного як профспілковий рух “Солідарність”, помилував 3680 кримінальних в’язнів, серед яких були й грізні злочинці, лідери найсильнішої у Польщі “прушковської мафії”, відомі під прізвиськами “Соловейко”, “Алі” та “Дик”. Сьогодні їх розшукує по всьому світу Інтерпол.
У цій “застарілій” інформації не було б нічого особливого, якби не факт, що сьогодні Прушков, одне з невеликих містечок неподалік Варшави, є одним із найбільших пострахів для всього польського суспільства, символом організованої злочинності, з якою не можуть собі дати ради ні поліція, ні спецслужби, ні прокуратура – навіть разом узяті. “Гангстери з Прушкова” – це сьогодні одна з найулюбленіших тем у ЗМІ, а отже, все, пов’язане з нею, має суспільний попит.
Лех Валенса, якому, мабуть, належить рекорд швидкісного сходження з політичної сцени та втрати популярності (на останніх президентських виборах у Польщі за нього голосували заледве 1,5 % виборців), з помітно збентеженим виглядом намагається спростовувати свою причетність до цієї скандальної справи. Робить він це, на жаль, невміло, плутаючись у свідченнях. Спочатку пан Лех стверджував, що документи йому підступно “підсунули”, потім почав заявляти, що названі бандити в той час були “дрібними злодійчиками”, а не грізними гангстерами, як зараз. Останнє твердження заперечують самі польські правоохоронці, які твердять, що всі троє злочинців уже в ті роки (1992-93) належали до верхівки злочинного світу. Першу ж версію підважив так званий “коронний свідок” (учасник бандитського угруповання, який “здає” всіх в обмін на помилування), колишній ватажок “прушковців” на прізвисько “Маса”, який заявив, що звільнення “Соловейка”, “Алі” та “Дика” залагодили двоє помічників Валенси, відомі нині юристи, які за звільнення кожного зі злочинців узяли по 150 тисяч доларів.
Сьогоднішній міністр внутрішніх справ Лех Качинський, відштовхнутий колись Валенсою, проводить розслідування цієї справи з особливою прискіпливістю.
Очевидно, що, крім чергової дискредитації, самому Валенсі це нічим не загрожує, та й навряд чи вдасться довести вину його колишніх помічників.
Однак цей випадок може стати цінним для польського суспільства в цілому. Після виявлення нерозбірливості у помилуваннях Валенси польська преса “розвідала” дані й про помилування, здійснені наступним президентом, Александром Кваснєвським. Виявилося, що він під час першої каденції помилував 3252 злочинців, серед яких (за даними тижневика Wprost) – 26 убивць, 12 ґвалтівників, 179 грабіжників, 15 хабарників, 698 злодіїв та 197 осіб, що знущалися над близькими. Щоправда, серед помилуваних президентом Кваснєвським не було аж таких скандальних персон, як “шефи мафії”, але був цілий ряд осіб, пов’язаних із корупцією, що насторожує тих, хто пам’ятає про досить високу позицію Польщі у списку найбільш корумпованих країн.
Усе це викликало серйозну дискусію в польському суспільстві на предмет того, чи варто продовжувати цю давню традицію “королівської ласки”, яка перейшла й до президентів демократичних країн. Судові процеси – завдяки відкритості суспільства і свободі слова – стали сьогодні набутком громадської думки, тому пересічний громадянин часто бачить, як важко довести вину і притягнути до відповідальності грізних і часто всім відомих злочинців. Коли це вдається, суспільство отримує сатисфакцію і відчуває полегшення, але що воно повинно відчувати, коли такого злочинця “милує” президент? До того ж, згідно з законом, президент не зобов’язаний подавати мотивів свого рішення.
“Безпомилковість” президента стає особливо сумнівною, коли стає відомо про такі випадки, як із Клінтоном чи з Валенсою.
Проте, розмірковуючи над цією ж проблемою в контексті України, навіть не знаю, чи добре, чи погано, що у нас не розголошується інформація про “помилування” обох українських президентів за останні 10 років. Не є таємницею, що кілька останніх амністій, які хоч і проводилися формально з нагоди, скажімо, Дня Незалежності, насправді мали на меті розвантаження переповнених в’язниць. Враховуючи рівень корупції в Україні можна тільки уявити собі, скільки нещасливих водіїв чи дрібних п’яничок залишилися за ґратами, зате скільки грізних злочинців вийшли на волю...
|
|
