Нові варвари
ВАНДАЛІЗМ
Катерина СЛІПЧЕНКО
Закінчення. Початок – стор.1
У суботу в Кабул для переговорів із режимом талібів вирушив спеціальний посланник ЮНЕСКО П’єр Ляфранс, але це не допомогло зберегти святині.
Схоже, що таліби руйнують статуї справді з релігійних переконань, а не заради шантажу, як вважали деякі політичні діячі. Так само повідомляється, що це варварство організоване керівництвом талібів як протест проти санкцій світової спільноти щодо Афганістану у зв’язку з наркоторгівлею.
“Усе, що ми знищуємо, – це всього лише каміння”, – передає пакистанське агентство новин слова лідера талібів мулли Мухаммеда Омара. – Я ввіряю себе Аллаху й ні про що не хвилююся. Моє завдання – встановлення ісламського порядку.”
Як і можна було чекати, такі дії талібів вже потягли за собою ланцюгову реакцію: у Делі особливо ревні адепти буддизму вже палили Коран і погрожували зруйнувати найбільшу в Індії мечеть.
Парадокс полягає ще й у тому, що про знищення десятків дерев’яних і глиняних статуй у ряді історичних місць країни повідомив міністр інформації і... культури Кудратулли Джамаль. Незважаючи на осуд міжнародного співтовариства, керівництво талібів залишилося непохитним: іслам не дозволяє поклоніння зображенням людини.
“Це найбільша втрата, це трагедія для Афганістану і для всього світу”, – заявив посол Італії в Пакистані Анджело Габріеле де Чельє, який побував в Афганістані як представник міжнародної організації на захист афганської культурної спадщини. Він сказав, що буддійські пам’ятки в Афганістані мають колосальну художньо-історичну цінність, а 53-метрову статую Будди в Баміані за значенням можна порівняти зі скульптурою Давида роботи Мікеланджело.
За останніми повідомленнями, статуї Будди ще стоять, але все вже підготоване для того, щоби стерти їх з лиця землі. Далекоглядна Японія запропонувала відновити цих кам’яних велетнів з уламків. Цю ідею висловив посол Японії в Пакистані Садаакі Нкмата на зустрічі з представником руху “Талібан”. Японець запевнив, що всі видатки ляжуть суто на плечі японців. Дипломат заявив, що у нього склалося враження, що статуї зруйновано не до кінця. Ідея відновлення статуй належить японському художникові Ікуто Хіраямі, який обіймає посаду посла доброї волі в ЮНЕСКО. Він зібрав підписи, які має намір надіслати духовному лідерові талібів Мохаммеду Омару. Проте остаточна доля статуй усе ще не вирішена.
Більш ніж 20-річна війна виховала покоління, яке вміє лише воювати і фанатично вірить у чудодійну силу ісламу. На території Афганістану вже заборонено фотографію й телебачення, але раніше таліби не чіпали творів мистецтва.
Руйнування творів культури ідейного або релігійного ворога не є чимось новим в історії людства. Але щоразу це вражає своєю безглуздою жорстокістю до того, що не належить нікому, що існує поза певною епохою, поза певною країною, релігією, урядом. Цікаво, чи багато людей відразу зможуть назвати короля, при якому споруджувався собор у Шартрі? Фараона Хеопса знають переважно у зв’язку зі словом “піраміда”. Зрештою, цей список можна продовжувати ще і ще.
Навіть наше “освічене” ХХ століття і його найцивілізованіші представники по лікті замочили руки “у крові” мистецьких творів, і справа з ними сьогодні не завжди є однозначною: наприклад, під час ІІ світової війни німці вивезли з Греції Пергамський вівтар і тепер, попри постійні заяви про невдоволення з грецького боку, не збираються його повертати. Проте довкола вівтаря побудовано спеціальний музей. Очевидним є й те, що пам’ятка зберігається у таких умовах значно краще, ніж це було б у неї на батьківщині. Те ж можна сказати і про єгипетський обеліск на Пляс де ля Конкорд у Парижі, про єгипетські колекції Лувру, які привіз у свою столицю Наполеон Бонапарт.
Останній, правда, крім цього, спричинився ще й до того, що величний і знаменитий Сфінкс залишився безносою потворою, довівши до кінця справу арабів, які ще у XVII столітті обстріляли обличчя статуї з гармат.
Що є правдою у цьому випадку? Право власності чи право мистецького твору? Чи ситуація тут не є подібною до притчі Соломона про розділення дитини навпіл? Напевно, ніхто не зможе відповісти на це однозначно.
Моя товаришка, яка закінчила гімназію на батьківщині “пивного путчу”, тобто у Мюнхені, розказувала, як на уроках історії їм розповідали, що англійські та американські пілоти під час бомбардування, наприклад, її улюбленого міста Нюрнберга, мали нанесені на карти готичні собори, тож, зрівнявши місто з землею, залишили кафедральний собор – перлину готичної архітектури – неушкодженим.
Собор у Дрездені вони таки зруйнували. Нині уряд Великобританії зробив поважний внесок у відновлення собору. До речі, заслуговує уваги й технологія відновлення собору: кожен камінь сканується комп’ютером, а спеціальна програма “припасовує” збережені фрагменти.
Проте нищити твори мистецтва люди кидаються не лише через релігійні чи ідеологічні переконання. Лікарі-психіатри відзначають, що галюцинації й видіння призводять до того, що хвора свідомість скеровує агресію на ні в чому не винні мистецькі шедеври. Так свого часу сталося з “Данаєю” Рембрандта.
|
|
