Кухня за розкладом
АТАВІЗМИ
Прихід весни ще до початку городньо-польових робіт знаменується в нашому пострадянському просторі нарізанням олів’є, приготуванням канапок та застіллями безпосередньо на робочих місцях. Свято приходить: 8 березня.
Свято, яке втратило свою історичну прив’язку, залишивши і від дня юдейських блудниць за версіями одних, і від дня вшанування Клари Цеткін за версіями інших, прив’язку лише статеву. У мою бутність учителькою свято 8 березня було для мене помітним, адже його сміливо можна було назвати філією Дня вчителя. І важко навіть сказати, що святкувалося (святкується) по школах гучніше. Через відверто переважаючу статеву приналежність і традиційний консерватизм наших освітян Міжнародний жіночий день 8 березня можна вважати їхнім професійним святом. Зараз я не завжди пам’ятаю про нього. І не завмираю у солодкому передчутті. Зрештою, не таке воно і свято.
Його придумали, правда, не вчителі. Його придумали, правда, і не більшовики. Його придумали у 1910 році в Копенгагені як день солідарності всіх трудящих жінок світу. Як жінка, яка працює у поті чола, я могла би вважати свято своїм професійним. Але якось мені так не вважається.
Задумане феміністками, це свято набуло якогось злегка принизливого відтінку. Чого лише вартує реклама, яка пропонує купувати цукерки у неймовірних кількостях (або не цукерки, але все одно у неймовірних кількостях): “Вони – дивні істоти”, – попереджають чоловіків! Ну, дивні, то дивні. Бог із ними. Але окреме жіноче свято у році таки попахує сексизмом, що додає йому ще одного “духмяного” відтінку, домішуючись до запахів совковості та ковбаси у великий піст. Але і до запаху перших квітів, талого снігу, до дуже специфічного, збуджувального запаху ранньої весни.
Приємно отримувати подарунки, квіти, сходити зайвий раз на каву з коханим (або чоловіком, або коханим чоловіком). Тим більше, що весна почалася, тим більше, що вихідний і не треба рано вставати й випихати у школу дитину (правда, моя дитина чоловічої статі має вихідний нарівні з однокласницями. У його віці мені це здавалося несправедливим. Зараз – усе одно). До речі, про дітей. Пам’ятаю, у старі (свідомо не кажу “добрі”) часи ми дарували подарунок обраному однокласнику на 23 лютого і чекали, хвилювалися, чи він зробить подарунок на 8 березня. Як правило, дарували. Але свято 23 лютого я не приймаю як чоловіче свято і взагалі як свято категорично, жодним чином не бажаючи ототожнювати всіх одним махом із солдатами. А 8 березня? А хто його знає... Весна прийшла.
Можливо, цілком чужий день Святого Валентина я приймаю ще менше. Хоча подарунки дарую і приймаю. Під настрій. Хелловіна не приймаю. І подарунків не дарую. Але до нього далеко. Зараз 8 березня. І виходить так, що День Валентина – бісексуальний, але чужий, 8 березня – сексистське і совкове, День матері – наш, близький і традиційний, проте жінку сприймає лише під одним кутом зору. От було би щось таке, щоб усім на радість. Адже весна таки прийшла!
8 березня, безперечно, є атавізмом нашого радянського побуту. Як виснажливе домашнє господарство, яке нагадує щоденні перегони на виживання. Як літри алкоголю з будь-якої нагоди. Як феноменальна неуважність один до одного. Як маніакальне бажання запхати своє життя у прокрустове ложе приписів, регламентів, режимів і законів.
Ну, чому потрібні спеціальні санкції, щоб випити з колєжанками пляшку сухого вина, бо “в нас сьогодні жіноче свято”, щоб подарувати коханій (дружині, коханій дружині) букетик видертих із корінням пролісків (а вони занесені у “Червону книгу”), піти на каву зайвий раз? Десь я чула, що “в цей день можна відчути себе жінкою”. Це як? Щось воно нагадує кохання за розкладом. Або спеціально відведений час для того, щоби помріяти.
Але, з іншого боку, важко усвідомити, чому це свято викликає протести мало не стільки ж, скільки 7 листопада? Можливо, через феміністичні комплекси?
8 березня – совковий атавізм. Це у мене сумнівів не викликає. Але подарунки я отримувати люблю (правда, без календарних санкцій вони приємніші і несподіваніші). І весняні квіти також (правда, в інші дні вони дешевші). А найбільше я люблю свята без заздалегідь розписаних регламентів і примусу.
Найбільше я люблю свята, коли є святковий настрій. Може, до мене завалиться серед ночі старий приятель (подруга, новий цікавий знайомий) і ми проговоримо до ранку. І це буде свято. Може, воно припаде на 3 березня, може – на 7 квітня, може – на
11 липня, а може на 8 березня. Не шкодить. Аби Свято не перетворювалося на День олів’є.
Катерина СЛІПЧЕНКО
|
|
