Гармонії поетичні та релігійні
КОЛЕКТИВ
Лідія СТЕФАНИШИН
Хоровий спів на дозвіллі тішиться по цілій Європі успіхом серед інженерів і бізнесменів, юристів та лікарів. Співають передовсім для власного задоволення, а про корисність і престиж такого відпочинку сперечатись не доводиться. Але навіщо збиратися хором у вільний час тим, для кого музика й без того стала справою життя? Чи не пристало більше їм на дозвіллі “розважитись” радіоелектронікою чи бізнесом? Виявляється, навпаки: для більшості музикантів, як не дивно, найкращим відпочинком залишається-таки музика. І ще одне свідчення тому змогли отримати (чи то пак почути) ті, хто завітали нещодавно в Органний зал на ювілейний концерт хору викладачів Львівського музичного училища ім. С. Людкевича (керівник – заслужений працівник культури України Володимир Гнідь).
По суті, кожен хор – це доволі складна формація різних характерів, смаків, уподобань, і гармонійно поєднуватись їм не лише на сцені, але й у житті не завжди вдається. Десятилітня історія викладацького хору цінна для самих учасників насамперед як історія Колективу з великої літери, де втіха від музикування нерозривна з радістю спілкування, де спільні репетиції, виступи, подорожі стають приємними подіями, а не важкою рутиною. І всього лише одне десятиріччя вмістило таких подій немало: окрім численних концертів і богослужінь у Львові, хор брав участь у перепохованні кардинала Йосипа Сліпого, а згодом – у йому ж присвяченій ювілейній академії у Мюнхені, здобув перемоги на Міжнародних фестивалях у Львові та в польському місті Гайнувка, побував з концертами у Празі, Кракові, Перемишлі, Ярославі. А тепер колектив здавав доволі поважний “іспит” перед прискіпливими львів’янами, лаштуючись на конкурс до швейцарського міста Монтре.
Власне, теперішня програма концерту чи не найкраще віддзеркалювала обличчя хору, найближчі йому за духом і настроєм напрямки, серед яких чільне місце займає духовна музика. Тому невипадково весь перший відділ було присвячено літургійним композиціям Добри Христова. Музика цього болгарського автора, чи не найвидатнішого в історії своєї країни, майже зовсім незнана у нас, тож і пізнавальний ефект поєднувався з естетичним (від виконання) і духовним (від самої музики, аскетичної й пишної водночас і невимовно близької, мабуть, своїм православнослов’янством). Натомість у другому відділі традиційні вже в репертуарі хору твори і обробки народних пісень сучасних, здебільшого львівських композиторів – А.Кос-Анатольського, Є.Козака, С.Людкевича, М.Колесси, А.Гнатишина – несподівано межували з такими зовсім неукраїнськими, проте начебто й знайомими іменами, як Дж.Леннон і П.Маккартні. Тому й стали справжніми “хітами” концертної програми українська народна пісня в обробці Є.Козака “Через річеньку, через болото” і спірічуелс (це, до речі, така собі негритянська народна пісня) “Сіягамба”. Проте, судячи з позитивної реакції залу, він, в основному, реагував не на зміст, а на виконання. Оплесків не забракло, мабуть, нікому із тридцяти хористів, традиційні ювілейні привітання приймав невтомний керівник В.Гнідь, а також директор Львівського музичного училища, котрий, до речі, також є учасником хору Т.Сачик, квітами вшановували диригента, солістів – Н.Неміш, В.Паславського, І.Костіва, Є.Карповича, концертмейстера Д.Іванишин. А найактивнішою частиною публіки залишалися, безперечно, студенти, для котрих викладач зі сцени завжди виглядає значно авторитетнішим, підтверджуючи вартісність музичних знань власним прикладом.
|
|
