Мистецтво - генетичний код Землі. Візія третя
DE NOWO 2000
Наталка КОСМОЛІНСЬКА
Яким є мистецтво сьогодні, в умовах існуючого широкого інформаційного простору, коли можливості мобільної зміни умов життя створюють подібні реакції у всіх формах мистецтва та культури? Як зробити крок з відомого? Як не продукувати готових істин? Чи створює Лабораторія Землі універсальні правила мистецтва? Чи Людина є енергетичним продовженням мистецтва Землі? Ці та ще ДУЖЕ багато інших питань сучасного мистецтва і сучасного життя в мистецтві, що не потребують прямих, конкретних, негайних відповідей, бо є риторичними за своєю природою, НЕ З’ЯСОВУЮТЬСЯ на симпозіумах із “крутими” назвами й інтелектуально-закодованими концепціями. Але обов’язково мають існувати. Це – камертон. Ліхтарик із написом “Вхід” або “Вихід”, з... чи до..., бути чи не бути...,бавитись чи жити... Відповіді ПРИСУТНІ, але на тоншому рівні енергій, асоціативних ланцюжків, концентрації відповідно освічених і потенційно спроможних на артистичне спілкування людей у якомусь конкретно обраному часі і просторі. Якщо поезія – це якраз те, що втрачається при перекладі, то результат симпозіуму – це саме те, чого не відтворить жодна документація. Хіба що це буде самостійний мистецький артефакт, на зразок каталогів симпозіуму De Nowo.
Цього року ініціатор De Nowo Антоніна Денисюк вирішила не експлуатувати більше архітектури Львова та його джентльменського набору замків, а в пошуках нових глобальних вражень вивезла симпозіум до Одеси. А що поїздка випадково співпала зі стихійним лихом – листопадовою ожеледицею – і учасники на три доби стали в’язнями потягу “Львів-Одеса”, то вражень від акції залишилось аж занадто. Розповідає Антоніна Денисюк:
– Одеса, трохи “обтесана” свого часу акціями Олександра Ройтбурта, прийняла симпозіум тепло і радісно. За тиждень – три прес-конференції, дві виставки (ретроспективна – у Всесвітньому клубі одеситів, ще одна – в Українському домі). В результаті виникла ціла серія нових проектів, що мали би задіяти простір уже не тільки Львова-Одеси, а й Умані (“Софіївка” – колосальний парк): робоча назва “Внутрішня сторона – небо – земля”. Це мало би перевести симпозіум у нову площину, в інший вимір. Коли я починала симпозіум,то не думала, що “Час. Простір. Матеріал” стануть настільки домінантними, вимагатимуть щоразу нового простору і нових фактур.
– Проблеми були?
– Того ж плану, що і у Львові: певний бар’єр у спілкуванні з традиційно орієнтованими в мистецтві. Люди, як мінімум, не приходять вчасно на перформенси. Їм здається, що це може тривати без кінця. Ніхто не завдає собі труду вникнути, що те, що ми демонструємо – не фотовиставка, це – виставка документації того, що було зроблене. Цього року ми відмовилися від участі у симпозіумі мистецтвознавців і зробили домінантою систему бліц-інтерв’ю із художником. Для цього були роздані анкети і час від часу, перманентно, у Львові, в поїзді, в Одесі усі, хто долучався до симпозіуму, їх заповнювали. Це все – матеріал для проведення семінарів у Львові, щоби якось докладніше зав’язати розмову із львівськими художниками і мистецтвознавцями про те, що мистецтво надзвичайно багатогранне і воно присутнє не тільки у музейних чи виставкових залах, що експериментування у мистецтві або на стику будь-яких мистецтв не лише має право на життя, але і конче потрібне саме нам і саме тепер.
– Це і була над-ідея De Nowo ...
– Так, ми теж училися. Бути вільними. Розкутими в мисленні і творчості. Відкритими до спілкування. До імпровізації. Це відрізняє наш симпозіум від подібних акцій на Заході. Там усе запротоколоване і обумовлене наперед: зміст, форма, терміни, джерела фінансування...А якщо не виникне потрібного настрою, натхнення? Це ж мистецтво ПОШУКУ першою чергою. Цього разу наш симпозіум, наприклад, гаслом якого було “Мистецтво – генетичний код Землі”, почав якось сам собою зауважувати суспільні виразки і захищати життя.
“Лірична індустріальність” попереднього симпозіуму під впливом анкет, напевно, перетворилась у залізобетонний “генетичний код” ще й з таким дошкульним металевим скреготом. Тобто істина, за нашою ж таки концепцією, ви-явилась, про-яснилась. До певної міри, ясна річ, бо я все ще не маю усіх матеріалів, ще не всі плівки здруковані, ще немає відео. Але що значить плівки? Це не сімейні фото в інтер’єрах. Це – просто фіксація для глядача, який не був присутній, того факту мистецтва, який стався. Хоча всю свіжість торта, ясна річ, неможливо передати з картинки...
|
|
