Вони обирають нову владу
Олігархічні партії вже ухвалили вирок про відставку Віктора Ющенка. Наступна відставка, за планами олігархів, - Леоніда Кучми...
ПРОЕКТИ
Кость БОНДАРЕНКО
Прогноз “Поступу” про т. зв. “змову олігархів” потроху набуває реальних обрисів. Протягом минулого тижня атаки на Віктора Ющенка посилилися. Скажімо, представники “трудовиків” раптом засумнівалися, чи зможе Ющенко отримати 5 квітня вотум довіри парламенту. А Віктор Медведчук у понеділок взагалі виступив з різкою критикою уряду.
Очевидно, олігархи тільки чекали моменту, аби відірвати Віктора Ющенка від опозиції. Те, що Ющенко поставив свій підпис під “заявою трьох” і виступив на захист Генпрокурора, мало дати тріщину в його стосунках із представниками опозиції. Проте угодовство Ющенка не принесло йому бажаного наближення до Президента і його команди. Ющенко ніколи не стане “своїм” в оточенні Президента. Там усі ролі вже давно розподілено. А Віктор Андрійович є насамперед чужинцем, який або виконуватиме волю олігархічних кланів, або ж йому доведеться піти.
Протягом березня президентське оточення вирішило перегрупувати сили. Насамперед, для того, аби у квітні вирішити долю Віктора Ющенка. І не так долю самого Ющенка, як вибір кандидатури нового прем’єр-міністра. Відставка уряду Ющенка означатиме початок втілення тієї схеми, яка була накреслена у “Поступі” 22 лютого, – тобто повного взяття влади в державі олігархами, в тому числі – використовуючи здобутки опозиції.
Погляньмо на розкладку сил у парламенті. Із 445 депутатів (максимально можливе число, яке вдасться зібрати у сесійній залі), Ющенкові потрібна підтримка принаймні 226. Віднімаємо комуністів, які постійно критикують Ющенка. Навряд чи вдасться переконати їх (окрім, можливо, “непримиренної четвірки” – Олійника – Сокерчака – Сінченка – Яценка) у тому, що Ющенко Україні потрібний. Залишається 330 голосів. Віднімаємо СДПУ(о), ставлення Медведчука до Ющенка відоме всім. Залишається 297 голосів. Віднімаємо “Відродження регіонів”: Волков тиждень тому підписав угоду про блок із СДПУ(о) і тому заради підтримки Ющенка, скоріше за все, не псуватиме стосунків із Медведчуком. Залишається 265 голосів. Далі віднімаємо “Яблуко”. Бродський віддавна перебуває в орбіті впливів Медведчука. Залишається 250 голосів. Віднімемо частину позафракційних (а серед них за Ющенка не голосуватиме принаймні половина). Виходить ситуація “впритул”. Тобто реально Ющенко дуже ризикує…
Хто ж може проголосувати за Ющенка? Насамперед “Реформи-конгрес”. Ця фракція, навіть попри демарш Ющенка, продовжує підтримувати його економічну платформу. Далі – НРУ, УНР і “Батьківщина”. Напевне, підтримають Ющенка соціалісти – принаймні про це ще напередодні касетного скандалу говорив на “круглому столі” в редакції “Поступу” Олександр Мороз. Не знаємо, як поведеться “Солідарність”, але, скоріше за все, Петро Порошенко підтримуватиме Ющенка. Можливо, вдасться заручитися підтримкою фракції “зелених” та НДП, незважаючи на те, що останнім часом з їх боку лунала різка критика на адресу Ющенка.
У ситуації довкола парламентської підтримки Ющенка тепер важливо зрозуміти позицію групи “Трудова Україна”. Одна з найпотужніших фракцій парламенту доволі часто змінює свою думку щодо Ющенка. До того ж у середовищі фракції немає одностайності. Наприкінці грудня минулого року відбулося тактичне зближення Віктора Ющенка та Віктора Пінчука. Результатом компромісу стало призначення віце-прем’єром Олега Дубини. Здавалося б, Ющенко може бути союзником “трудовиків”. Але чи потрібен “трудовикам” союзник? Адже вони можуть поставити замість союзника повністю “свого” прем’єра – не думаю, що Тигипкові просто так віддали партію.
У цій ситуації для олігархів є дві небезпеки. По-перше, до кінця не вичерпано конфлікт між “трудовиками” та СДПУ(о). Кожне середовище має свої надії на майбутній уряд. Ідея коаліційного уряду навряд чи примирить дві сторони, бо кожна вважатиме, що її при розподілі портфелів обійдено увагою. Тим більше, що поставити прем’єр-міністром нейтральну людину не вдасться. По-друге, існує можливість, що у виграші опиниться Леонід Кучма, а не олігархи. 5 квітня під їхнім тиском він відправить Ющенка у відставку та на невизначений термін призначить виконуючого обов’язки прем’єра (можливо, того ж таки Ющенка).
Ситуація виявиться патовою: Президента усувати не можна, тому що не буде кому виконувати його обов’язки. Згідно з Конституцією, виконуючим обов’язки має бути прем’єр-міністр. А виконуючий обов’язки такого права не має.
Існує ще один варіант. Кучма як глава виконавчої влади перебере на себе обов’язки голови уряду. Ця ситуація буде не менш патовою, аніж попередня. Як змовники-олігархи дадуть собі раду в цьому випадку, невідомо. Якщо Кучма олігархам не потрібний і вони готові його “здати”, то вони мали б нормально прорахувати всі ходи й усі комбінації, які привели б до влади їх ставленика.
Натомість олігархи чудово прорахували технологічні моменти. Уся складність ситуації полягає у тому, аби 5 квітня новим прем’єр-міністром став їхній ставленик. Якщо тільки їм вдасться це зробити і прем’єром стане, скажімо, Тигипко, то десь між Великоднем і “Первомаєм” Кучму можна було б послати у відставку (кількість способів звільнити президентське крісло є необмеженою, усе залежить від фантазій, цинізму і впливів тих, кому вигідно усунути Кучму). Протягом 90 днів мають відбутися вибори Президента України – тобто десь наприкінці липня, у розпал відпусток.
У такій ситуації у руках олігархів опиняться адміністративний і фінансовий ресурси. Більше того, буде впроваджено голосування не за місцем проживання. Центрвиборчком або дасть можливість голосувати достроково, або – за місцем фактичного перебування. Оскільки більшість тепер відпочивають “дикунами”, тобто без фіксованого місця проживання, то можливість фальшування результатів виборів виявиться просто унікальною.
Опозиція також (volens-nolens) може сприяти проходженню олігархічного кандидата. Скажімо, висунуть свої кандидатури Юлія Тимошенко, Олександр Мороз та Віктор Ющенко. Як наслідок, голоси опозиційного електорату будуть розірвані на шматки. Олігархи ж іще на виборах 1999 року продемонстрували, що вони вміють домовлятися між собою.
Нині опозиція, аби не опинитися під загрозою втілення саме такого сценарію, вочевидь, повинна діяти більш рішуче, добиваючись відставки Кучми, аби це сталося до 5 квітня. По-друге, опозиційним політикам було б доречно вже зараз визначитися з кандидатурою єдиного лідера, оскільки позиція “Зараз повалимо Кучму, а там видно буде” є наперед програшною. Інакше всі пориви революційної активності доведеться згорнути до осені.
Опозиція ж поки що не втрачає надії на те, що ситуація повернеться на її користь. Окремі політики навіть вважають, що Віктор Ющенко знову опиниться у таборі прихильників опозиції. Ситуація змінюється доволі динамічно, тож до квітня ще багато чого може змінитися.
Коментарі – стор. 5
|
|
