BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 2 БЕРЕЗНЯ 2001 року |

Де шукати вихід з політичної кризи?

ТОЧКА ЗОРУ

Володимир КАМПО

Політичний конфлікт, викликаний “касетним скандалом” та незадовільним розслідуванням справи про зникнення журналіста Ґ. Ґонґадзе, загрожує вийти за межі політичних конфліктів, які пережило українське суспільство за останні роки. Вперше українське суспільство стало перед проблемою силового вирішення політичного конфлікту, який виник між радикальною політичною опозицією та партією влади або президентською вертикаллю та пов’язаними з нею олігархічними кланами.

Особливістю нинішнього конфлікту між радикальною політичною опозицією та партією влади є те, що він об’єктивно співпав з етапом переходу України від номенклатурного капіталізму до європейської моделі суспільно-політичного розвитку. Таким чином, слабі, ледь помітні імпульси державної влади у бік Європи раптом доповнилися різкими, часом емоційними імпульсами у цьому напрямі з боку радикальної політичної опозиції. Після чого партія влади, яка ніколи особливо не прагнула в Європу (де їй робити нічого), почала активно шукати підтримки та порозуміння ... з боку путінської Росії. І здається, знайшла їх.

Справді, Україна досягла такого рівня суспільного розвитку, коли межі функціонування пануючого у ній номенклатурного капіталізму та його “політичної надбудови” стали тісними для переважної більшості українського народу, для формування нових, європейського типу суспільних відносин. І питання лише у тому, хто візьметься за проведення такого необхідного для суспільства євроремонту? Чи це зробить партія влади, чи її політичні опоненти.

Політична практика свідчить, що партія влади тільки на словах виступає за реформи, а фактично дбає лише про власні корпоративні інтереси. Це, очевидно, підвищує шанси на успіх у євромодернізації українського суспільства політичної опозиції.

У ході політичного конфлікту, пов’язаного з “касетним скандалом” і справою Ґ. Ґонґадзе партія влади, фактично, втратила монополію політичної влади над суспільством і зможе її повернути хіба що через рішуче проведення реформ (що є для неї неможливе) або... застосування репресій. Останнє складає одну з головних небезпек нинішньої політичної ситуації, оскільки воно може викликати серед негативних наслідків таке страхіття, як політичний тероризм.

Тому єдиним розумним способом розв’язання даного конфлікту, на нашу думку, є громадський діалог між основними політичними силами конфлікту – Форумом національного порятунку (ФНП) та Президентом України, який заручився політичною підтримкою з боку Прем’єр-міністра і Голови Верховної Ради.

Але сторони конфлікту не хочуть, а тому не можуть домовитися про формулу прямого, а не віртуального діалогу, де треба відкинути диктат і прислухатися один до одного. Причини різні: невідомою є глибина опозиційності українського суспільства, надто різними є інтереси як всередині ФНП, так і партії влади.

Ось чому роль посередника та менеджера громадського діалогу повинні взяти на себе представники громадськості – прихильники ненасильницького розв’язання вищезгаданого конфлікту. Бо якщо громадський діалог ще протягом якогось часу не розпочнеться, то це може підштовхнути владу до силового розгрому радикальної політичної опозиції з усіма наслідками, що випливають. Усе нові й нові помилки партії влади, з іншого боку, можуть призвести до наростання опору опозиції аж до її радикального усунення з політичної арени.

Чому політична опозиція, фактично, приречена на успіх? Тому що партія влади є відірваною від народу. Наметові містечка опозиції в столиці та в різних обласних і районних центрах – це не просто повторення традиції 1990 р. По суті, це продовження президентської виборчої кампанії 1999 р., яка, як відомо, привела до перемоги Л. Кучму, а фактично – партію влади. Але з цієї перемоги Президент з подачі його радників скористався явно невдало і тому, замість міцної підтримки, має зростаючу відчуженість народу.

Як відомо, Л. Кучма став Президентом за волею меншості українського суспільства. Для того, щоб стати Президентом усіх українців, він повинен був зробити кроки назустріч своїм політичним опонентам. Частково він це зробив. Але, наприклад, після формування парламентської більшості у Верховній Раді Президент не потурбувався про створення конструктивної парламентської опозиції і це стало поштовхом для радикалізації його політичних опонентів та поставило під сумнів саму парламентську більшість.

Партія влади наївно вірить, що якби не “касетний скандал” чи справа про зникнення журналіста Ґ. Ґонґадзе, то в Україні все було б нормально. Ні, панове, політичний процес не терпить спрощеного до себе ставлення. Не забуваймо, що за оцінками соціологів і політологів президентські вибори 1999 р. можна розглядати як перший серйозний відкритий двобій держави і суспільства, який закінчився на користь держави. Але суспільство, яке хоче жити за європейськими стандартами, з цим не може змиритися.

Отже, глибинна суть протистояння між ФНП і Президентом не тільки і не стільки у “касетному скандалі” та справі Ґ. Ґонґадзе. Вона у тому, що партія влади продовжує ігнорувати інтереси більшості українського суспільства, а в умовах навіть примітивної демократії це майже автоматично веде до широкої опозиції та перманентної суспільно-політичної кризи.

Президент та його оточення не пішли на громадський діалог з радикальною політичною опозицією, хоча такий шанс на початку “касетного скандалу”, безперечно, був. Він не повністю виконав вимоги парламенту про відставку керівників правоохоронних відомств та про об’єктивне розслідування “касетного скандалу” і справи про зникнення Ґ. Ґонґадзе. Витримавши політичний тиск від громадського обурення скандалом та даною справою, президентська вертикаль почала контрнаступ, забороняючи наметові містечка у регіонах, порушуючи або відновлюючи кримінальні справи проти опонентів партії влади.

Партія влади помиляється, думаючи, що українське суспільство, як і в часи тоталітаризму, не здатне захиститися від свавілля та репресій. Фактично, вона радикалізує ситуацію, в якій об’єктивно втрачає шанс на мирну структуризацію у нову політичну систему, що виростає з боротьби опозиційних сил. Більшовизм партії влади, зрозуміло, породжує більшовизм у відповідь.

Очевидно, що сторони політичного конфлікту очікують нового повороту подій, який дозволив би диктувати своїм противникам умови капітуляції (ФНП) або позбавив би необхідності вести переговори (партія влади). Однак навряд чи збудеться перший чи другий варіант розвитку подій.

Тому у ФНП не повинно бути ілюзій, наприклад, щодо відставки Президента. Бо на першому етапі подолання політичного конфлікту цього не буде, оскільки це могло б мати (з огляду на систему ручного управління державними справами) дуже негативні політико-правові наслідки. З іншого боку, партія влади також повинна звільнитися від ілюзії, що опозиціонерів можна нейтралізувати внаслідок політико-ідеологічних методів. На силове розв’язання конфлікту партії влади сподіватись не доводиться взагалі, тому що це буде війна проти власного народу, а значить – злочин проти людства.

Отже, єдиний вихід з політичного конфлікту між ФНП та партією влади – переговори, компроміси і накінець – Політичний Договір про національне примирення як основу нормального функціонування органів державної влади до парламентських і місцевих виборів 2002 р. Але для початку громадського діалогу між політичною опозицією та партією влади потрібен своєрідний пакт про ненапад, який припинив би психологічну війну з обох сторін та дозволив би сторонам конфлікту ретельно підготуватися до такого діалогу.

ФНП повинен дати чітку програму подолання не тільки політичного конфлікту, але й кризи українського суспільства на шляху його просування до європейської моделі. Перший документ ФНП – Маніфест громадянської ініціативи – це скоріше моральний кодекс поведінки його прихильників, аніж політична програма його діяльності.

Партія влади також повинна представити найближчим часом свою програму подолання політичного конфлікту та суспільно-політичної кризи. Тоді можна приступати до обговорення цих двох політичних програм та починати громадський діалог між політичною опозицією та партією влади.

Громадський діалог – це поновлення діяльності парламентської більшості та оформлення парламентської опозиції. Це, накінець, демократичне реформування політичної системи, яка гарантуватиме вільні вибори у 2002 р. Громадський діалог партії влади з радикальною політичною опозицією є вигіднішим для влади сьогодні, ніж коли опозиція ще більше розширить свою соціальну базу.

Щодо посередників політичного конфлікту. Спочатку вигідну позицію займали ліберально-реформаторські сили, які об’єктивно були приречені на роль посередників у конфлікті між консерваторами з партії влади і радикалами з опозиції. Але лібералам не вдалося достатньо дистанціюватися від конфлікту: дехто з них став у ряди опозиціонерів, а цими днями їх неформальний лідер – Прем’єр-міністр – став під прапори президентської команди.

Ці обставини звужують межі політичного маневру ліберально-реформістських сил, але не звільняють їх від морального обов’язку подбати про припинення психологічної війни. Лібералам не треба боятися окриків чи залякувань з деяких владних кабінетів. Бо настав час істини не тільки для Президента, а й для всіх учасників політичного процесу. Ліберал-реформісти також не повинні дати себе втягнути у поширюване партією влади протистояння за формулою – “демократична (!?) влада – політичні екстремісти”. Надзавдання лібералів – допомогти суспільству звільнитися від “вроджених плям більшовизму” (владного чи опозиційного походження), а тому від них залежить успіх реальних політико-правових і соціально-економічних реформ.

...Навряд чи хтось сумнівається, що намети політичної опозиції стали символами нової української демократії. Прийде час, коли поряд з грандіозним пам’ятником Незалежності України у центрі Києва постане пам’ятник намету як символу нової демократичної доби. Сьогодні треба подякувати людям у наметах – незалежно від їхніх політичних поглядів – за те, що вони заохочують суспільство думати, читати Конституцію і займати громадянську позицію.
Автор – голова Товариства
конституційного права

POSTUP - ПОСТУП
№35 (693),
2 БЕРЕЗНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Міліція силою очистила центр Києва від "антипрезидентських елементів"

ПОГЛЯД
·Переговорів між опозицією і владою не буде
·Влада не витримала екзамен на прихильність до демократії
·Я газет не читаю

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Відмінники отримуватимуть стипендії ім. В.Чорновола
·Тепер студентів буде кому захистити
·Папа проголосить святими мучеників Церкви
·КІЛЬКА СЛІВ
·Таксі хочуть знову обладнати лічильниками
·Розвитку області сприятимуть нові фонди
·Діти все частіше скоюють важкі злочини

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Камінь спотикання
·Відчуйте себе частиною Львова

ПОСТУП З КРАЮ
·В Іспанії арештували українське судно зі зброєю
·Листування Буша і Кучми
·Нардеп Богдан Бойко все наплутав?
·КРАЙ

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Комуністів хочуть заборонити
·Обкрадають незалежні газети
·Землетрус у Сіеттлі
·Албанці готують Македонську війну

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Ющенко: ситуація на енергоринку покращується
·Європейська Комісія теж уміє страйкувати
·У Львові вже десять років "добувають" золото і срібло
·Управлінцям України - ще вчитися і вчитися
·ЕКОНОВИНИ

ДОСЛІДЖЕННЯ В ПОСТУПІ
·Чому і що ми п"ємо
·Де шукати вихід з політичної кризи?

АРТ-ПОСТУП
·Звучання пилки, що співає під смиком
·Черпаний папір як мистецтво
·Подарунок на ювілей
·Ковток, який не втамував спраги

АВТО-ПОСТУП
·НОВИНКИ
·Навесні автомобілі "злітаються" до Женеви
·Із новими аптечками - старий "головний біль"
·Батарейка врятує... бортовий комп"ютер

СПОРТ-ПОСТУП
·Українці - другі в Європі!
·Український крах на Кіпрі
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Брітні Спірс фізично слабка
·Англійська музична премія Brits : потрійний успіх Роббі Вільямса