Я газет не читаю
МИШКАЛО
Ситуація більш ніж типова і дуже показова – для Львова часів “великої депресії”. Місце дії – кухня, найтепліше місце в квартирі, де сидять старі знайомі, колишні випускники одного, колись дуже пристойного, вузу. Час дії – розпал робочого дня. Всі без роботи і ввечері виключать світло.
П’ємо, з метою економії, домашнє вино з яблук і ще якоїсь невідомої науці садовини, що дає різкий присмак і сильно б’є в голову. Розмова, якщо відкинути стандартне проклинання долі (чого ми не виїхали в Канаду?), влади, злодіїв і бандитів, базується виключно на плітках. Ясна річ, плітки притаманні людській натурі. І чоловіки, і жінки страждають від цієї недуги.
Та й що робити, коли розмова кількох інтелігентних людей ніяк не клеїться і не рухається вперед? Як заповнювати порожнини, якщо не вистачає елементарних знань і культури для абстрактних відступів на зразок: “Чувак, ти пойми, сенс життя – не в накопиченні матеріальних благ, а в пізнанні власної суті”. Як не вистачає і елементарної інформації для рекламної паузи: “Я от вичитала в журналі, що тепер будуть робити пересадки голів і зубів для тих, хто втратив свої”? Пояснення власного невігластва і ліні також традиційне: “Старий, які газети, які журнали, тут грошей на хліб не вистачає?” Це до того, що я, через фарс-мажорні обставини, маю певний стосунок до газети. Я роблю цілком слушне зауваження, що вони говорять неймовірні дурниці, піддаються масовому психозу, і про це вже неодноразово писали всі газети включно з бойовими листками і вісниками сільських рад. Реакція на це зауваження максимально агресивна. Вона базується на досить поширеній спекуляції: “На хліб не вистачає, які там книжки, яка там наука, які там газети?!” І виглядає трохи натягнуто і нелогічно. Наприклад, коли запитуєш тих же знайомих: “Слухайте, а де ж ви таку круту шкіряну куртку малому викупили, і за скільки, якщо не секрет?”.
Відповідь – “Знайомий з Польщі привіз за 110 паперів.” Повний маразм, адже газета коштує 45 копійок – це стільки ж, скільки проїзд у нашому зацофаному тролейбусі. А скільки морального задоволення та інформації несе газета.
Але навіщо такі жертви? Краще розповідати байки і пліткувати. Бо в кожній байці герой розповіді, як правило, негативний, і на його паскудному тлі власні вади виглядають мало не чеснотами”. Та він жадібний, через те на чотирьох роботах працює. Все йому мало. Ніяк не насититься. Всьо ту каву п’є. Серце собі підірве.” “Та вона б ліпше ту англійську не вчила і на ті курси не їздила. Дивись, як тепер курить.” Те, що говориться про дії влади і взагалі про сильних цього світу (така собі усна версія натовпу), не піддається описанню і виходить за межі елементарної пристойності.
Очевидно, що святих серед нас немає, і варто пересіяти будь-кого через сито людських пересудів, як виявиться багато такого, чого не можна виставляти на показ людям і потрібно ховати від дітей. У результаті таких пліток і дрібненьких наклепів невинній людині підірвали репутацію – якщо не на все життя, то, наприклад, на період роботи в якомусь колективі. Але це не найгірше. Найгірше, коли люди цього не визнають і навіть бравують цим: “Я телевізор не дивлюсь, газет не читаю”. Абсурд. Але в нас справді є цілком прийнятним хвалитись власною неосвіченістю. (Можливо через це ми так далеко просунулись у справі побудови капіталізму?) Те, що спосіб життя, при якому прийняття рішень базується виключно на неперевіреній, застарілій і взагалі неправдивій інформації, може призвести до катастрофи, у нас не розуміють. Це вже потім з’являються сльози розпачу: Та звідки ж я знала, що це заборонено продавати, купувати, споживати. “ Потім лікар питає: “Жіночко, хто вам таке нарадив? – Та у нас всі люди говорять.” Але буває надто пізно – і відповідь, і запитання вже зайві. “А ви, шановна, хіба не знаєте, що в місті лютує епідемія, і треба в першу чергу зробити, і в жодному разі не вживати цього, про це хіба що лінивий не писав” - “ Я газет не читаю”.
Важко в лікуванні, легко в труні. Хіба про це хтось пам’ятає? Краще заявити “Я газет не читаю...”
Михайло МИШКАЛО
|
|
