Леонід Кучма каже, що не давав наказу про вбивство Гонгадзе
Закінчення. Початок – стор.1
Вищі керівники українських правоохоронних органів, а також я особисто, зустрілися з делегаціями.
Я не був знайомий із Ґонґадзе, але, звичайно, знав про його статті, в яких він критикував мою політику. Насправді є багато професійних журналістів, які критикують моє керівництво ще більш жорстко, ніж це робив Ґонґадзе. Смерть журналіста, незважаючи на всю її трагічність, не може бути основою для моїх політичних опонентів щодо обвинувачення мене у вбивстві.
Однак, незважаючи на біль, завданий близьким і колегам Ґонґадзе, деякі політики в Україні перетворили його трагічну долю в політичну зброю для дестабілізації ситуації в державі.
Не випадково, що ті, хто мене звинувачує, – якраз ті ж люди, які заблокували реформи в Україні на шляху її переходу до ринкової економіки. Від самого початку я публічно закликав до проведення судово-медичної експертизи останків і розслідування обставин зникнення Ґонґадзе. У тому числі й із залученням західних експертів і спецслужб для того, щоби знайти правду.
Наостанку я хочу підтвердити прихильність до вільної і відкритої демократії в Україні, захисту свободи і безпеки преси, яка є вагомим елементом будь-якої демократії”.
Леонід Кучма, Президент України
Коментар “Поступу”. Останнім часом такі впливові у світі видання, як The New York Times, Washington Post, The Gardian, The Independent та інші, ледь не щодня пишуть про загиблого журналіста Ґонґадзе, записи з президентського кабінету, утиски преси в нашій державі та політичну кризу. Західна преса одностайно твердить про загрозу демократії в найбільшій країні Європи. Цей лист Президента України, вочевидь, слід розцінювати як відповідь на дуже різкий редакційний коментар, опублікований у Financial Times 17 лютого під заголовком “Втрачена країна”. Варто також зазначити, що лист з’явився наступного дня після публікації у The New York Times (детальніше див. на стор. 5). Однак світова громадськість почула лише дивні виправдання Кучми у тому, що він непричетний до вбивства Георгія Ґонґадзе, хоча й остаточно переконалася, що корупція в Україні – явище звичне. Дивність цього листа полягає в тому, що Президент нічого так і не сказав про оприлюднені записи майора – про те, справжні вони чи ні. Адже навіть якщо розмови Кучми, Литвина та Кравченка про Ґонґадзе виявляться правдою, то, на думку багатьох юристів, у них немає складу злочину, і кримінальна відповідальність Президентові навряд чи загрожуватиме. Тому і світ, і український народ ще досі чекають від Леоніда Кучми офіційного спростування або визнання факту розмов. Нещодавно Президент висловив готовність поклястися на Конституції та Біблії в тому, що він не давав наказу знищити Ґонґадзе, однак досі цього не зробив.
Ще один важливий момент. Відразу ж після публікації листа Кучми у Financial Times опозиція заговорила про те, скільки коштує публікація такого листа. При цьому згадують відкритий лист глави російського “Газпрому” Рема Вяхірєва, опублікованого Financial Times минулого року. Російська преса тоді повідомила (з посиланням на джерела в “Газпромі”), що ця публікація обійшлася у 250 тисяч доларів. Однак із листом Кучми ситуація, схоже, дещо інша. За словами київського кореспондента Financial Times Чарльза Кловера, цей лист, вочевидь, надрукований безкоштовно – як лист до редактора. Подібна практика існує у більшості західних газет.
|
|
