Папа і жебраки
МАРИНОВИЧ
Хочу відразу попередити читачів: мова моя буде дещо нервова, оскільки пишу відразу ж після того, як збурив мене один момент під час понеділкового “Сніданку 1+1”. Ішлося про візит Папи Івана Павла ІІ в Україну, а серед інших матеріалів з регіонів був показаний і репортаж зі Львова п.Сорокіної про підготовку міста до цього визначного візиту. На жаль, не запам’ятав прізвищ достойників нашого міста, які там виступали. Зате був вражений тим, що сказав один із них. І оскільки його слова прозвучали прилюдно, я змушений теж удатися до прилюдного протесту. З уст того достойника я дізнався про деякі конкретні плани міської адміністрації щодо забезпечення порядку, зокрема про те, що мешканці міста можуть бути спокійними: на час візиту Папи у Львові не буде жодного жебрака, оскільки всіх їх буде вивезено в найближчі “піонерські” табори (цитую з пам’яті). Ця інформація мене приголомшила – якби я не чув цього на власні вуха, то ніколи б не повірив, що це можливо у Львові. У зв’язку з цим хочу висловити кілька принагідних думок.
По-перше, таке рішення радикально суперечить принципу поваги до гідності особи, який задекларувала Українська держава і який лежить в основі соціальної доктрини Церкви. Жебраки – це не сміття, яке треба вивезти з хати перед тим, як туди прийдуть гості. В жебракові теж світиться образ і подоба Божа. Якщо ми цього не визнаємо, тоді Львів прославиться тим, що тут право стояти найближче до Папи матимуть лише особи в костюмах від Кардена. До речі, ця іскра Божа світиться і в останньому злочинцеві – пишу ці слова в пам’ять про тих кримінальних злочинців, які одного важкого дня в час мого власного ув’язнення врятували мене від голоду, нагодувавши святим хлібом. Я тоді поклявся ніколи не відбирати навіть найгіршому злочинцеві права на людське з ним поводження. Отож, сподіваюся, у Львові нікому не спаде на гадку вивезти з міста і “потенційних” злочинців, так би мовити, для перестраховки.
По-друге, у випадку жебраків ситуація взагалі виглядає скандальною. Велич постаті Папи полягає не в тому, що він – глава держави Ватикан, а передусім у тому, що він – Вселенський Архиєрей. Натомість Церква завжди була притулком для скривджених та упосліджених. “Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас” (Мт 11, 28), – сказав Господь, і жодна влада у світі не має права ставити перепони на цьому шляху, вирішувати, кого допустити до Священної Літургії, а кого – ні. Ясна річ, далеко не всі жебраки є такими насправді; багато з них є “бізнесменами”, які поставили збирання грошей на професійну основу. Однак це проблема людської совісті, а не державного регулювання. Державні службовці – у цьому випадку міліція – повинні стежити, щоб жебраки (як і будь-які інші громадяни!) не порушували встановленого порядку. Але не більше. По-третє, методологія “наведення порядку”, озвучена згаданим достойником, до болю нагадує процедуру забезпечення порядку під час Олімпійських ігор у Москві. Там теж робили “зачистку” території від усіх небажаних елементів, що викликало зливу протестів у всьому світі. Невже ми у Львові, на десятому році української незалежності не здатні розпрощатися з цими негідними суспільними технологіями?! Невже з чистою совістю заспокоїмося, що тепер ці технології служать “праведній” меті?! До того ж, ніяк не можу собі уявити, за якими критеріями відбиратимуть у Львові жебраків “правильних” від жебраків-”професіоналів”. Чи не скінчиться це тим, що професійні жебраки відкупляться і займуть найвигідніші місця, тоді як жебраків голодних вивезуть подалі?
Прибрати хату до приїзду гостя – це одне, натомість зводити “потьомкінські хатки” – щось зовсім інше. Як громадянин України і мешканець Львова, я маю право домагатися, щоб у моєму місті до приїзду Папи зробили перше, але не зводили тих останніх. Місія Папи полягає не в тому, щоб оглядати красоти туристських атракцій, а в тому, щоб сприяти духовному одужанню в тій державі, чия олігархічно-кланова верхівка перетворила у жебраків добру чверть населення. Їх і так уже не допущено до тих благ, на які вони мають право і за Конституцією України, і за своїм статусом людини. Чи ж тепер ті жебраки не мали б бути допущені ще й до Служби Божої з участю Папи?
Мирослав МАРИНОВИЧ
|
|
