І раптом серед ночі скрипка
ВШАНОВУВАННЯ
Наталка КОСМОЛІНСЬКА
Якби ювілейних виставок не існувало, їх обов’язково треба було б винайти. Найґрунтовніша монографія, найвишуканіший буклет не дає нагоди так опукло і виразно познайомитися з творчістю художника, як ювілейна виставка. Якби професійно зафіксувати львівські ювілейні виставки лише за останніх кілька років: А.Бокотея, Ф.Черняка, З.Кецала, Т.Левківа..., не кажучи вже про масштабні ретроспективи: Є.Лисика, М.Ліщинера, К.Звіринського, З.Флінти..., то історія мистецтва Львова 2-ї половини ХХ століття вже нарешті була б написана.
Ювілейна виставка Ігоря Боднара черговий раз повертає нас до здобутку львівського мистецтва 60-х. Його творчість встигла початися тоді, коли ще тривало відлуння відлиги і мистецька думка працювала за інерцією від потужної хвилі повоєнного національного відродження. Бажання вдивлятися в історію і природу української землі, прагнення зрозуміти гармонію єднання людини із всесвітом через гармонію мистецтва, символіка та емоційністьтворчості Ігоря Боднара походять і живляться саме звідти. Вплив естетики Олени Кульчицької і Леопольда Левицького, світогляду, громадянської позиції та формотворчої компактності Ярослави Музики прочитується в метафоричності вже перших його монотипій: “Розстріляний вертеп”, “Голодомор”, “Зозулине гніздо”. А потім був цикл “Легенди мого дитинства”, серії ілюстрацій до поезій Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Стефаника, П.Верлена, Б.Олійника, згодом – І.Калинця та Л.Костенко, що демонстрували естетичну та етичну варіативність освоєння української традиції.
Більшість із представлених на ювілейній виставці в залах Національного музею у Львові робіт виконані у 80-90-х роках. Графіка композиції підкреслена золотом, образність підсилена поетикою. Позбавлені показної експресії, влагоджені, твори Ігоря Боднара один по одному вибудовують, вимріюють, випещують міф про країну Україну, за інтонаційним звучанням рівно близький і сакральному мистецтву, і народному рукомислу. Колористика поетичних мініатюр художника-поета навзаєм близька тактовним барвам графічних праць. “...Кожний осінній день – Це пісня про тебе, Це – пісня про мене, Це – пісня про нас. Бо люди не старіють, люди осеніють. Люди навіть і не вмирають. Вони опадають листям жовтим Із Дерева Життя На долоні землі і вічності...”.
“Зростає його дух і новий світ осяює його душу, – написала про свого колегу по викладацькій роботі у львівській Академії мистецтв знана львівська художниця Марта Токар. – Це вже не тільки “рідний поріг”, а “рідний поріг і Космос”, не тільки “Я” – Ігор Боднар, а “Всесвіт” і “Я” у нім, у моїм “Я – Всесвіт”. Не зникли з його творчості створені багато років тому знаки-символи, вони присутні у кожному графічному аркуші, на кожному живописному полотні: Хатинка, Матір-Богоматір, Кінь, Дерево, Пташка. Але наскільки вони вже майстерніші. І мудріші”.
Одвічні символи, вічні сподівання. “Таємниця буття” і “Гімн вічності душі”, “Легенда про Небесну Оленицю”, “Безконечність”, “Вірність”, “Таємниця ночі”, “І раптом серед ночі скрипка” – мініатюри-натяки, за якими стоїть детально прожитий світ людської душі. “Мати Всесвіту”, “Юрій Змієборець”, “Хрещення України-Русі” і “Слухаю Всесвіт” – доробок автора в скарбничку сучасного сакрального мистецтва. Майже тридцять років на кафедрі художнього текстилю ЛАМ, шлях від викладача до професора – внесок у сучасне і майбутнє української культури.
“Я родом із світанку З вишневого саду, Що буйно розцвів Білим снігом у січні”, – написав колись Ігор Боднар про себе. І наразі це найвлучніший епіграф до його ювілейної виставки. І до творчості.
|
|
