BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 27-28 ЛЮТОГО 2001 року |

Історико-психологічний аспект нашого правопису

ПРОЄКТ

Ірина ФАРІОН

Неприйняття асиміляційного правопису – це неприйняття усієї політики етноциду, неприйняття русифікації, неприйняття комплексів, прищеплюваних українцям упродовж тисячоліть
Святослав Караванський

Саме неосвічені, некомпетентні у мовних законах ЗМІ вчинили цей балаган навколо проєкту правопису і геть збаламутили наш морально і фізично виснажений народ, а державці (усі вкупі – від Президента до міністра освіти), очевидно, не доросли ще до розуміння мови як дому народного буття і визначальної етнічної категорії.

У тих перманентних баталіях навколо проєкту правопису виходжу з таких засад:

1. Філологи не мають обговорювати правописних проблем із нефілологами хоча б тому, що юристи не обговорюють із громадськістю, наприклад, сімейного кодексу, економісти – бюджету, лікарі – способу лікування, а освітяни – реформ школи.

2. Назрілі правописні проблеми, як, до речі, і будь-які інші, треба вміти бачити і вирішувати негайно. Інакше вони поглинуть нас.

3. Можливо провести ні до чого не зобов’язуване громадське опитування щодо правописних змін, але обговорювати ці зміни з громадськістю – профанація лінгвістичної науки, об’єктом вивчення якої є найзагадковіша і найменш пізнана субстанція – мова.

Оскільки нема меж мовній неосвіченості нашого освіченого суспільства, то для спрощеності сприйняття прорубрикую свій виклад.

І. Для трьох громадських категорій, знервованих змінами в правописі, або для нефілологів, які хочуть його обговорювати
Коли і кому спала на думку здитиніла ідея, що правопис – це справа не самої Академії Наук, а громади? 1919-го року. Кому? Професор Іван Огієнко називає таких людей ніжно – “невідповідальні особи”.

Думаю, що по-перше, – це політично упереджені щодо будь-якого кроку в царині української мови, бо ж мова (вони це інстинктивно розуміють, хоч далеко не всі усвідомлюють) – найважливіший чинник існування людини у буттєвому, суспільному і державницькому аспектах. Вона – основа людського буття, – а ми, люди, є мовленням (М. Гайдеґґер). Мова – це інстинктивна самосвідомість, це світогляд, це логіка духу народу.

По-друге, – це національно (розумій і екзистенційно) недорозвинуті і неутверджені, тобто люди з мінусовою негативістською енергетикою без захисного поля безумовної любови до свого рідного (як наприклад, до своєї, хоч і нечемної дитини). Це особи, вирвані з магми українського етносу, з обрізаним корінням, через що позбавлені здорової духової енергетики – словом, без кисню люди. Нагадаю при тому Штейнталя, який у власній психологічній концепції мови зазначав: “За своїм народженням людина належить до якогось народу, і тим самим її духовий розвиток зумовлений відповідним чином”. Отож, чим зумовлений духовий розвиток цих людей? Чужою ідеологією, чужим менталітетом, чужим буттям. Відтак, вони не є собою. То яке право на інших може мати людина, яка не здатна ідентифікувати себе через національне “я”? Словом, – це малороси, хохли, конкретніше – це Тараненки, Толочки, Русанівські.

По-третє, – це дилетанти (а дилетантизм, відомо, привілей сатани) і профани – у гіршому випадку із загостреним почуттям власного суб’єктивізму, що живуть у витвореному світі дріб’язкових егопочувань і претендують на обурливо-нервове виповідання своїх некомпетентних суджень. Про них можна сказати і поетично: “Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість була би своя. А то залізете на небо: І ми – не ми, і я – не я, І все те чув, і все те знаю...”.

Який сенс дискутувати з людьми цих категорій? Хіба зі сліпими говорять про квіти, особливо після того, коли все зроблено для їхнього прозріння?

ІІ. Для тих, кому не на часі правописні зміни

Мовляв, ну й проблеми знайшли у наш буремно-злиденний політико-економічний час. До речі, без іронії :”О прекрасний час, неповторний час!” – хто не вміє цього побачити, хай дасть себе осліпити.

По-перше, коли виникає проблема, то тільки дурні її не вирішують, стаючи проблемою самі. А вона у нас “вопіюща”, бо наш теперішній правопис – це московський сарафан на українському тілі, це кирзаки на нашому поступі.

По-друге, правописні і мовні зміни завжди суголосні з політико-економічними кризозлетами, оскільки сама мова у всіх її проявах – категорія політична і державницька. Спробую це довести.

1. У час шаленої релігійно-політичної полеміки 1619 року визначний мовознавець Мелетій Смотрицький творив свою “Граматику слов’янську”, яка цілих 150 літ була за головне джерело граматичних знань усього кириличного слов’янського світу. Саме ця граматика закріпила багатостраждальну літеру Ґ.

2. Три патріоти “Руської трійці” М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький без огляду на стабільний історико-етимологічний правопис Галичини і розлите по всьому краї “язичіє” (мішанка московського і старослов’янського елементів) безоглядно й остаточно викинули з нашого правопису Ъ, що втратив своє звукове звучання; вигнали Ы, а натомість упровадили И; а давні О, Е, як і О.Павловський, стали передавати через І...

Пророком, як відомо, у себе в краї не будеш, тому в Галичині спершу ці новації не закріпилися, однак вони гарно, з легкої руки Левка Боровиковського проросли на Великій Україні.

3. У період московської валуєвської реакції (указ 1863 р. про заборону української мови), а саме 1873 р. у “Записках Юго-западного отдела географического общества” (туди входили такі учені, як: В.Антонович, М.Драгоманів, П.Житецький, М.Лисенко, П. Чубинський) знаходимо вже цілком сучасний фонетичний правопис, однак хохол Юзефович розпочав завзяту боротьбу проти цього (чи ж не теперішній Толочко, що перетолочує кожну п’ядь української землі зі стуманілим розумом академіка заодно з іще одним услужливим москвофілом Русанівським) – і, як наслідок, – Емський указ 18.05.1876 року: “чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописаніе подлинников, в произведеніях же изящной словесности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русскаго правописанія”.

4. У буремно-розхитаному січні 1919 р. професор Іван Огієнко укладає “Правила українського правописання”, покладені в основу Правопису 1928 р., а в його свідомості, очевидно, відлунюють торішні розстріли Героїв Крут і тритижневе розстрілювання більшовиками кожного, хто мовить по-українському на вулицях Києва.

5. Під акомпанемент масових розстрілів, репресій і голодомору 1933-го року активно працювали над правописом, вилучивши одну із засадничих морфологічних ознак української мови – флексію “-и” іменників ІІІ відміни у родовому відмінку однини на зразок “радости”, утотожнивши із московським “радості”; двозвук “іа” в чужих словах, що його українці вимовляють як “ія”, перекладено як “іа”, копіюючи російський правопис на зразок “комедіант” замість “комедіянт” та ін. (таких русифікаційних рис є 29!). Заодно і літеру Ґ розстріляли, а правописні норми 1928 року затаврували як націоналістичні.

6. Вибухали бомби 1942 року, а совєтський уряд в Україні доручив АН поновити роботу над упорядкуванням українського правопису, який і було затверджено ще до закінчення війни 8.05.1945 р. Очевидно тоді, попри всі зусилля вчених, остаточно підірвалася на бомбі літера Ґ, бо в правописі сказано: “G і H звичайно передаються буквою Г: грунт, Гете, Гюго”. До речі, з голови академіка Русанівського геть вибило ту ж літеру, бо він, очолюючи чергову редакцію правопису 1990 р., виступив проти повернення її до нашої абетки. І ще, мабуть, вибухи заглушили вкраїнсько-російські відмінності у правописі великих і малих літер, у розставленні розділових знаків, у відмінюванні іменників ІV відміни у родовому відмінку “імени”, а не “імені”, як у російській. Очевидно, внаслідок контузії українська мова почала набувати російського обличчя. І цю контузію прегарно закріпив, як відомо, “Російсько-український словник” 1948 р., де було взаконено такі “розсипи”, як: болт (замість прогонич), учбовий (зам. навчальний), глиба (зам. брила), верховний (зам. найвищий)... і сахар!

Як же ж не на часі все це робилося!

ІІІ. Для тих, які вважають, що запропоновані правописні зміни розхитують усталені норми і спричинюють хаос

Так, погоджуюся. Розхитували, розхитують і будуть розхитувати, як робили це, наприклад, визначні письменники і науковці ХІХ ст., борючись з історико-етимологічним правописом і врешті досягнули його фонетичної основи.

Розхитуватимемо й надалі хоча б тому, що, нарешті відкривши для себе істинні правописні норми, негідно писати й говорити за позамовними правилами волюнтаристів, невігласів і чужинців. Розхитуватимемо й надалі тому, що саме в межах одного закону народжується інший; саме від незнання прямуємо до знання, а знання дає непоборну певність, що цей проєкт – це поступ у звільненні мови від накинутих на неї у 30-60-х роках чужинецьких пут.

ІV. Для енергійних, мудрих, сильних, наполегливих... і завжди грамотних

Після всіх цих перелічених жахів сталося свято: ми таки маємо гідний проєкт українського правопису, що повертає нас власне з метою руху вперед у нормативний, науковий, національно наповнений мовосвіт. Ми маємо можливість позбутися чужої, по-волюнтаристському і по-ненависницькому накинутої нам оболонки, що кригою сковувала тіло нашої мови.

Зрештою, ми свідомі унікальної живущости й одержимости українців, які, всупереч усьому, хоч часом і малими кроками, а таки йдуть до мети. Адже вже років 5 у Львові, наприклад, існують видавництва, що самотужки, без волі на то зверхників, працюють за стрижневими нормами Правопису 1928 р. Це “Літопис”, “Місіонер”, “Кальварія”, “Фізичний журнал”, у Києві ж. “Сучасність” і т.д., та й згадаймо, як блискуче розпочинав цю роботу канал 1+1 та ІСТV..., тоді як у часи совдепії всі періодичні видання і видавництва регулярно одержували “чорні” списки питомих українських лексем, яких не канонізував Правопис 33-го року і яких треба було уникати.

Словом, джина випущено з пляшки. Сильні ніколи не відступають – вони діють і через слово. Хіба вони після цієї правди можуть писати і говорити за нормами злочинців і невігласів?

V. Як узаконити віднайдену істину?

Щоб затвердити нові, тобто добре напрацьовані старі правописні норми, потрібно:

а) любити свою мову над усе, розкошуючи в ній, як у багатющому домі;

б) знати, чому так правильно, а по-іншому неправильно;

в) хотіти знати, як правильно, оскільки хотіння означає творення. Потрібен і соціальний чинник. Державні зверхники: Президент, прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністр, міністр освіти, осягнувши три попередні чинники, мають схвалити із доопрацюванням цей проєкт як нагальну потребу дня, як свідчення національного поступу, як гаранта природного і самобутнього розвитку нашої мови.

Згадаймо, до слова, що перемога фонетики над етимологією у 90-ті роки ХІХ ст. в Галичині та Буковині по 7-літній упертій боротьбі сталася головно тому, що за неї стояли урядовці з Відня. Бо їх С.Смаль-Стоцький та Ф.Гартнер переконали у великій користі правописної реформи. І це тоді, коли наради вчених у Львові і Чернівцях висловлювалися проти зміни правопису. Віримо, що таким переконливцем тепер стане Василь Німчук... і кожен з нас, що здатен тверезо аналізувати і діяти.

Автор – доцент кафедри української мови Національного університету “Львівська політехніка”

POSTUP - ПОСТУП
№33 (691),
27-28 ЛЮТОГО 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Кучму зганьбили
·Генпрокуратура нарешті ідентифікувала останки

ПОГЛЯД
·Суд над Президентом: фарс чи воля народу?
·Львівський суд над Кучмою таки відбувся
·Мораль і політика

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·За екозлочини відбуваються дрібними штрафами
·Комуністи та "заправдівці" пікетуватимуть облраду
·На студентів-опозиціонерів чинять тиск
·КІЛЬКА СЛІВ
·Залишившись без тепла, люди перекрили вулицю
·Міністр проігнорував провалля на Яворівщині
·Завдяки Папі матимемо біотуалети

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Лічильники не панацея, проте...
·Фонд імені Митрополита Андрея Шептицького готується до візиту Папи
·Транспортні суперечки б"ють по пасажирах

ПОСТУП З КРАЮ
·Унсовці побилися з фанатами ЦСКА
·Юрій Кармазін: Потебенько постійно бреше
·Генпрокуратура нарешті ідентифікувала останки
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Молдовани повертаються до старого
·Ящур знищить британське тваринництво?
·Мілошевича судитимуть за шахрайство

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Finita la comedia, або Як приватизовували ЗАлК
·США не хочуть бачити Україну у ВТО?
·Європа вимагає зниження цін на CD
·ЕКОНОВИНИ

АРТ-ПОСТУП
·Мистецтво Литви
·Королівство та геральдичний лев
·Легендарний балетмейстер
·Дар симфоніста і педагога
·Нове прочитання музики Романа Сімовича

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Історико-психологічний аспект нашого правопису

СПОРТ-ПОСТУП
·Україна - у фіналі
·Битви гігантів
·Несподівана поразка від "Динамо"
·Футбольна Львівщина визначила найкращих
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Пол Маккартні одружується
·Що врятує світ - краса чи фемінізм?