Легендарний балетмейстер
ВТРАТА
Сьогодні сороковий день по смерті Германа Ісупова – зіркового прем’єра львівської балетної сцени і її легендарного балетмейстера. Непоправно боляче. Невиправдано жорстоко, що так рано і так назавжди ще одна культова особистість Львова стала рядком його історії.
Історії, яка почалася ще 1963 року, коли молода подружня пара Герман Ісупов та Галина Сахновська приїхали до Львова, що оголосив конкурс на ведучу пару, сподобалися і були прийняті до складу трупи тоді надзвичайно престижного в Союзі Львівського театру опери і балету.
Адам, Спартак, Квазімодо, Тіль, Тібальд, Антоніо, д’Артаньян, Зіґфрід, Дезіре, Базіль... Шляхетний жест, скульптурна поза, монументально виліплений характер, професійно, на нюансах поєднана героїка і лірика – це ІСУПОВ.
“Лебедине озеро”, “Сотворення світу”, “Лускунчик”, “Ромео і Джульєта”, “Слуга двох панів”...– це ТАКОЖ ІСУПОВ, але вже як балетмейстер-постановник, чия хореографія не поступалася “космічним” декораціям ще однієї культової постаті львівської опери тих часів – її головного художника Євгена Лисика.
А крім творчості, були ще адміністративні будні: висиджування на зборах, “вибігування” квартир для співпрацівників, обґрунтовування по партократичних та бюрократичних кабінетах необхідності створення у Львові професійної балетної школи. І приміщення вже було відповідне – колишній Палац піонерів на проспекті Свободи, з обладнаними репетиційними класами, із загальноосвітньою школою поряд. Але не сталося. Старій владі було вже не до того, новій, демократичній – ще не до того.
Сьогодні, на десятому році Незалежності у Львівському балеті – практично катастрофічне становище з професійно навченими кадрами, чому ще десять років тому можна було б запобігти.
Поновлення на сцені Львівського Оперного балету “Сотворення світу” весною минулого року було присвячене сотим роковинам театру і сімдесятій річниці з дня народження Євгена Лисика. Завдяки Германові Ісупову та його відданому асистентові-дружині Галині Сахновській ця постановка не тільки стала можливою як ностальгійний римейк, а була творчо прочитана і втретє на львівській сцені адаптована до сприйняття глядача вже тепер року 2000-го. Герман Ісупов і тоді давно, і тяжко хворий тепер був присутній на прем’єрі.
А за кілька днів ми разом розглядали фото із сімейного архіву. Гортали в інтерв’ю для “Поступу” роки життя в мистецтві. Герман Олексійович був сповнений планів. Дуже хотів поставити “Попелюшку”, мав уже творчу концепцію, розпочинав репетиції...
Інтерв’ю було останнім.
Н.К.
|
|
