***

Батяри українського Львова

ЗВИЧАЇ

Мовляв, поляки у цьому питанні зуби з’їли, а нам залишається у всьому сусідів мавпувати (іноді делікатно оминаючи покликання на джерела). Остання публікація на сторінках “Поступу” Ігоря Чорновола “Славні львівські батяри” (11-17.01.01, № 6 - с. 7), в якій автор презентує монографію польської дослідниці Іршули Якубовської Mit lwowskiego batiara, підштовхнула мене висловити деякі міркування з приводу українських підходів до інтерпретацій батяртва.

Власне, Ігор Чорновол, попри реферування основних положень праці І.Якубовської, робить спроби власного бачення предмета, зокрема аргументує (як може) своє припущення, що “феномен батярства не вмер разом з польським Львовом”. Зауважу, що його аргументи доволі слабкі (бо бійки між підлітковими групами районів міста у совдепівські часи були розповсюджені й поза Львовом, тому самі по собі ще не є свідченням продовження батярства). Але, якщо це спостереження поставити поряд з іншими, тоді можна би щось і стверджувати. У кожному разі, вважаю, що перевидавати українською мовою праці поляків про львівську культуру може і не зашкодить, а от зануритись у дослідницьку царину нам, українцям, ой як необхідно.

Батярство – не панацея

Трактування батярства у різні часи та в різних суспільних сферах було далеко не однозначним: від негативних оцінок до повного захоплення. У кожному разі, батярство чинило резонанс, не залишалося поза увагою і перетворилося в міф, витворений сьогодні поляками, які з ностальгією побиваються за Львовом. За польським трактуванням, батярство – це узагальнений культ розгульного способу життя львівського люмпену з веселими розвагами, бійками, розбишацтвами, “міцним” жаргоном та пісеньками. При цьому, часто акцент робиться на дусі авантюризму, розкомплексованості батярів, що утотожнюється з аморальністю та кримінальністю. Звичайно, всі ці характеристики мають підгрунтя, але, як з’ясувалося, не є визначальним для українського сприйняття.

Купить генераторы Kipor со склада в Киеве

Враховуючи інфляцію, ця ціна, без сумніву, росте. Отже, це терапія для дуже багатих. Рон Габбард, спираючись на концепцію психобіологічної цілісності людини, твердить, що clear, а отже, повністю оздоровлена людина, не тільки не матиме проблем психічного характеру, але також не хворітиме, не матиме навіть нежиті. Взявши до уваги, що в царині медицини і психології Габбард є самоуком, такого типу твердження можуть ошелешувати. Тому не варто дивуватися, що такі твердження, як і те, що особи, які проводять авдитинг, зазвичай не мають професійної підготовки в галузі психотерапії, викликали і викликають гостру критику психіатрів і психотерапевтів на адресу Церкви Саєнтології.
Навіть наш славний “батярознавець” письменник Юрко Винничук, який (чого гріха таїти) любить повторити польські думки на український лад, у цьому випадку прискіпливіше придивився до батярства і слушно зауважив: “Батяр – це стиль життя, в якому легковажаться загальноприйняті норми. Але це не хуліган чи розбишака, бо таких називали “кіндерами” (...).

Дійсно, кримінально-бандитські угрупування, принаймні в 1920-1930-х р. р., не мали нічого спільного з правдивими батярами. Хіба що між першими і другими не раз виникали сутички чи серйозні бійки. Опираючись на спогади львівських старожилів і на публікації українських письменників І.Керницького, Є.Загачевського, підходжу до думки, що з часом посилення українського впливу у Львові (1920-1930-і р. р. і особливо після 1939 р.) батярство набирає дещо нових відтінків. Воно стає більш шляхетним, інтелектуальним чи навіть елітним (у його лави влилися студенти та вихідці з інтелігентних львівських родин).
Правда, у різних районах Львова батярство мало певні особливості, а його класичним виявом (що є найбільш чітким і привабливим) можна вважати личаківський варіант. Найполітичнішою ознакою личаківського батярства 1920-
1930-х р. р. був самобутній гумор та гострометний дотеп. Золотим правилом тодішніх батярів було “зновлювати” всілякі “ґєци” (піджартовування). Саме ці батярські розваги найбільше позначені українською ментальністю і надалі продовжили жити в українського повоєнного Львові. Зрештою, крім батярсько-вуличної субкультури, у Львові вирувало дуже різнобарвне життя, зокрема, зосереджене довкола українських осередків “Просвіти”, молодіжних товариств тощо (досі це зовсім недосліджена царина). Тому батярство – не панацея і не ідеал, а одна з багатьох сторін львівського побуту, що потребує, крім поетичного замилування, ще серйозних і глибоких оцінок.

“Батяр” устами нинішніх львів’ян

Зварич Текля (1908 р. н., неписьменна):
“То був батяр інтиліґєнтний, не такий, як тепер, шо шо-будь би не зорвав, чи можна, чи не можна. Він сі дивив, в бідного не брав. Батяри не співали, то придумують. Нє! Вони могли там поміж себе якісь ґєци, а так, то вони сі крили, вони ж не були явними.

Батяри кривдили, на кого вони мали зло, а так, шоб вони зробили вам злого або йому бракувало шось, ту того в них ни було. Я з ними не мала ніц спільного.
Хіба, як в мене була забава, то я дала там їм випити, та й вони сі розвернули та й пішли”.

Ярема Мирон (1929 р. н., вища музична освіта, “старий батяр”)

“Батяр львівський – то є файний хлоп. По-перше, то не є злодій. Він бридиться злодійства, він бридиться обману. Ну, накулоти когось в ґєцах, то прошу. А щоб якийсь йому прибуток з того був – то нє, то низько він рахував собі.

Майте на увазі, шо Львів на багато районів ділився. Були бандитські райони – Замарстинів і Клепарів. Там були “ножівники”. Голоско – то був район такий: ні бе, ні ме, ні кукуріку. Там були свої батяруси. А еліта батярська, то була на Личакові. Тут, на пляці св. Антонія, де тепер Винниківський базар, сходилися батяруси (вбрані в краватках, у мутельках). Всьо були дуже здібні хлопці, потім з них пани були: судді з них були, професори, музиканти. То всьо були вихідні з батярів – правдиві львов’яки. А львів’ян мусів бути батяром, бо інакше то вже був якісь заблуда.

Невільно було понижувати чоловіка. Невільно було. А піджартувати – то святе.
Ну і матюкатися, то ясно, шо батяр мусів вміти, причому десятиповерховими. Але мусите знати, що українських матюків не було. Хоча українські слова входили до батярського жаргону, але не матюки”.

Шеремета Стефанія (1922 р. н., середньої освіти):

“Українці не мали часу батярувати. Вони мусіли чорно робити. Ну, а прийшов вечір чи свято, то молодь горнулася до Читальні, до якогось хору, до якогось гуртка. То тепер но ходят: папіроси в зуби, дівкі, секс і всякі базчинства”.

Максимчук Наталя (1944 р. н.)

“Батярка колись була: тепер є. Але колись, то ше було якось інакше: там собі вар’ювали, когось “на сміх взяли”, десь поміж себе полупилися, а тепер – аби шкоди народити”.

Образ батяра здебільшого овіяний народною симпатією, хоча львів’яни, вихідці з села, часто розуміють його і як втілення всіляких міських безчинств. У народних оповіданнях батяр наділений шляхетними рисами: справедливістю, простотою, гідністю, гумором. Зауважу, що “інтелегентність” чи “шляхетність” батярів – непоодинока їх характристика в порівнянні з теперішніми бенкетами.

Бувальщини старого батяра

У цих дотепних історіях мовиться про різні витівки батярів, які сприймались оточуючими весело і не в образу. Навіть пограбування композитора Людкевича скидається швидше на жарт, розіграний однаково успішно як витівниками, так і потерпілим.

Карлик на Личакові

Розказували, що в двадцять дев’ятому році страшна зима була. Я пам’ятаю, бо якраз народився тоді. І жив тоді на Личакові карлик. Підмовивли одного разу батяруси того карлика (а він також батяр був) на такє. Вбрали го по-дитячому, ніби то малє (а йому тоді вже двайцять кулька літ було). Зимно, мороз. Він встав на трамвайній зупинці і плаче-трясеться: “Ву-ву-ву-ву”, ніби замерз. Підходе пані Оля така алєгантська: “Дзєцко, чего ти плачєш?” А він тонесеньким голоском: “Вє-є-є, я хцу пісю”. – “Ну то попісяй”. – “Вє-є-є, змерзле м’є ревце, не могу собі вотворити”. Ну, що поробиш, як дитина хоче пісяти, тре помогти. Пані Оля розщіпає йому і... завмирає в шоці: “Кілько маєш літ?” – “Двайці штири, пані”, – той вже своїм грубим голосом. Такі хохми робили.

Вар’ять Павелко

Такий був вар’ят Павелко. Він їздив по трамваях. В основному він їздив трамваєм шісткою. Батяри давали йому рубля (то вже після війни було): “Павелку, – показували на якусь кобіту, – йди і поцілуй”. А він був з такою бородою страшною, зарослий страшенно. Він підходив і но: “Цмок!”. А вона в крик. А в нього такий хриплий голос: “Хочеш, я ті поцалую?”. Ну, а батяри: “Ха-ха-ха!”. А так, то він зла нікому не робив ніколи. Він сидів собі в трамваї. Його сі питали: “Хто ти є, Павелку?” – “Я єстем директор трамвай-тресту”. Він був такий оригінал. За Польщі він був цирковим клоуном. І в один момент, здається, в двайцять восьмому році, коли пошесть тифу була, йому вмерла жінка і троє дітей, він звар’ював з того.

Пограбування Людкевича

Композитор Людкевич, наш Станіслав Пилипович, – то був оригінал особливий (ще з молодості). Він міг як щось таке встругнути, то регіт був на цілу консерваторію. І сам часто в різні історії попадав. Найсмішніше з ним, то було таке. Людкевич був добродушний дуже і страшенно наївний. Одного разу він повертався ввечері додому (а його будинок власний був так під горбком, від Снопківської вліво вуличка такими сходками догори). А то зима була, він був вбраний у хутрі. Ну, а батяруси (то ще за Польщі було) перестріли: “Пан професор сєв розб’єже?” (пан професор роздягнеться?). – “Чекайте, хлопчики, чекайте, чекайте. Я застуджуся. Та ходіт до мене додому, там я вам всьо скєну”. А вони знали, що він такий-во, наївний, довершений. Ну й пішли з ним догори. Він їм всьо скєнув: “А може вам ще калісони зняти?” – каже. То з його слів, бо він потім то в поліції говорив.

Ну, спочатку, то Людкевич прийшов і нічого не каже. Але ж то люди дізнаються.
На другий день приходе до нього комісар польської поліції і питає: “Цо сі стало, пане процесоже?” – “Та нічо, нічо, нічо... А шо? А шо? Та вони також хочуть з чогось жити”, – каже. Він не був жадний. Нє! Він був такий наївний, страшно наївний.

Найцінніший спадок від батярства – це львівська говірка і гумор. У ХХ ст. батярський лексикон набуває популярності серед широких верств населення.
Відомий український лінгвіст Ярослав Рудницький писав: “Львівська вулиця витворила специфічний настрій, гумор і дотеп, який притягав і якому тяжко було опертися. І 1920-1930-і рр. львівський говір шириться з великим успіхом не тільки серед самих львів’ян, а й по цілій Галичині”. Слова батярського лексикону частково збереглися й дотепер, переважно у мовлені корінних мешканців (наприклад, “балас” (розмова), “Бомба”, “Гальба” (кухоль пива), “ґранда” (авантюра), “дзіська” (сьогодні), “Рандка” (побачення закоханих), “спацькати” (змарнувати), “шкраби” (черевики) тощо. Батярські традиції невід’ємно пов’язані з ментальністю Львова. Наше місто завжди було спрагле веселості, і тому батярський гумор сприймався як життєдатний струмінь, від якого проростали і множились нові паростки сміхокультури. Так, у 1930-і р. р. в українському середовищі Львова набули популярності сценічні пародіювання (т. з. ревії). Вони часто створювались у надрах просвітянських драмгуртків Старожили Старого Знесіння досі пам’ятають щонедільні ревії, які проводив місцевий драматург Мирон Матвієйко. Жартівливо-гумористичний стиль цих ревій є спорідненим із батярським:

Чи ви чули, пане брате,
Що не Знесіню чувати.
Пан Аґатун протестує,
Що пан Малько кандедує.
Панна Стася фест писката,
Кажуть, служить в адвоката,
З того буде ґрил.
Пан Меценат має власть,
Каже, що нам в морду дасть і т. д.

На цей же час припадає виникнення перших професійних театрів ревій “Цвіркуна” і “Вар’єте”, які, перш за все, популяризували нові пісні “легкого жанру”.

Найпомітнішим явищем на терені української гумористики Львова був театр-ревія “Веселий Львів” 1941-1944 р.р.). У його програмах багато місця відводилось як легкій музиці, пісням і танцям, так і творам словесних жанрів. З поміж усного, “Веселий Львів” вдало популяризував батярські жарти. Місько Макульондра, яскраве сценічне втілення “міського шибайголови”, що сипле влучним словом і жартами, одразу ж став улюбленцем публіки та об’єктом для наслідування. Полюбились львів’янам і пісні з репертуару цього театру, зокрема такі, як “У Львові на ринку” та “Кохання наче грипа” стали народними шлягерами і побутують донині.

Традиції “Веселого Львова” відродились у 1980-1990-х р. р. перш за все у творчості театру-студії “Не журись” (худ. кер. О.Федоришин) та ансамблю “Львівське ретро” (О.Зелінський). Зауважу, що у масовій свідомості сучасних львів’ян поняття “батярства” та “батярського фольклору” часто-густо асоціюється саме з діяльністю названих колективів.

Сучасне батярство
Характерною рисою сучасної львівської ментальності залишається батярська дотепність та вміння пожартувати над ближнім. У словнику молоді це зветься “прикол”, а сучасний батяр відповідно “приколіст”. У згадані благодатні часи кін. 1980 – поч.
1990-х рр. у Львові навіть діяло “Товариство Дурнів”, що об’єднувало “найкрутіших приколістів”. Полем їхньої діяльності було відродження національних традицій під кутом всеможливих жартів. Найбільш пам’ятним жартом “дурнів” був великодній розпродаж “козацьких цукерок” (сала в шоколаді), що проходив у Шевченківському гаї і викликав веселий подив львів’ян. Сучасні батярські “ґєци” виколисувались у надрах самодіяльності, більш культурними проявами студентського жарту були різноманітні пародії, переодягання, забави на традиційних святах: “Посвячення в студенти”, “Екватор”, “Андріївські вечорниці”, а також на студентських весіллях. Нарешті, “Студентське братство”, приклавши вухо до пульсу львівської вар’ятики, створили неймовірно альтернативний фестиваль “Вивих”, аналогів якому ще ніде не придумано.

“Батяр” у сучасному розумінні – це не стільки веселун, забіяка та зірвиголова, скільки підкорювач жіночих сердець, ловелас-спокусник. Хвиля нових батярських пісень відображає львівсько-батярську говірку та еротично-сороміцькі елементи (“В Стрийськім парку ми сі здибали з тобов”, “На цвинтарі тихо небіжчики сплять”, “Ми хлопці зі Львова” тощо). Сучасна інтерпретація “батяра” наглядно випливає зі студентської пісні-переробки:

Батяр, я си батяр,
Я си батярую.
Де дівчину чую,
Там си заночую.
Батяр я си батяр,
Я си батярую.
Як нема що вчити,
То я ся тусую.

У львівському батярстві “совєтських” часів залишили відбиток і російськомовні впливи, зокрема в нецензурному лексиконі, в поширенні “блатної”, “босяцької” пісні, чорного гумору тощо. Зауважу, що шлейф цих найкращих традицій тягнеться і донині.

Замість висновків

Подані фольклористичні спостереження – це всього лише “пошуки броду” в бурхливій ріці народної культури Львова. Сподіваюсь, що знайдуться сміливці, які здолають цю незайману стихію. І нехай це буде на користь власних національних інтересів!

Ольга ХАРЧИШИН, кандидат філологічних наук, наук спеціаліст ІАНАНУ

POSTUP - ПОСТУП
№32 (690),
24-25 ЛЮТОГО 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Ставка на Ющенка?
·Трибунал над Кучмою під загрозою зриву

ПОГЛЯД
·Степан Сенчук і далі обійматиме дві посади?
·"Учасники ""Революції на граніті"" звернулися до побратимів
·Непотрібних викреслити

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Львівським учителям пропонують здатися
·Дитячий садок купили за 150 гривень
·КІЛЬКА СЛІВ
·Трибунал над Кучмою під загрозою зриву
·"Природоохоронці відзначили журналіста ""Поступу""
·Новий голова обленерго буде жорсткішим за попередніх

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЙ
·Без права на спілкування
·Ставка на Ющенка?
·Влада готує провокації

ПОСТУП У СВІТ
·ЕТА втратила одного з лідерів
·США знову бомбардували Ірак
·Туалет імені Леніна
·Смерть за лесбіянство
·СВІТООГЛЯД

ЗДОРОВИЙ ПОСТУП
·Чим простіше - тим гарніше?
·Пластичний хірург - майже скульптор
·Захистіться від... монітора
·Туберкульоз причаївся
·Ще раз про антиоксиданти

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·"""Вічні сніги"" Кіліманджаро тануть
·Кінець світу був іще до динозаврів?
·Перший клон людини буде хлопчиком
·Учені синтезують вірус

БАТЯРИ В ПОСТУПІ
·Батяри українського Львова

ДУХОВНИЙ ПОСТУП
·Кому багато дано - від того багато вимагатимуть
·Поважний крок до мети

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Еротика Пікассо в Парижі
·Цей розумник Кустуріца
·Емір Кустуріца: Різні музиканти дають життя оригінальній музиці

СПОРТ-ПОСТУП
·Феєрична перемога збірної України
·"Скасовано санкції проти тбіліського ""Динамо""
·Іспанія - Італія - 4:0
·Третя жінка Бориса Бекера
·"Львів""яни - чемпіони!
·Титов приєднається до Реброва?
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·ГОРОСКОП

 


Домобудивнык в Чернигове Купить квартиру.