...І корабель пливе
КЕРАМІКА
Ганна-Оксана ЛИПА
Своєрідною ілюстрацією до загальної ситуації в українській кераміці може слугувати робота Ігоря Ковалевича “Кораблі”, які йдуть униз по чорній смузі, бо й сама кераміка перебуває у стихійному життєвому морі без надійних компасів та керманичів. Влучно. Просто в яблучко потрапив Володимир Кауфман, розігравши концепцію виставки львівської кераміки в КМЦ “Дзиґа”, пустивши її по чорно-білих смугах.
Уся та львівська кераміка, її чисті поривання не кинуті на призволяще стихії, як те маленьке суденце (заручник), спущене в добровільно-вимушений сплав по течії. І що вже дивуватися, коли часто керамістам доводиться чути: “А ви що, ще дихаєте? Існуєте? Животієте? Чогось хочете? Навіщо, для чого?”...
У тоталітарній державі кераміку образно сприймали як велику утилітарну миску, бо були узалежнені від неї, і не одних вона надихала-годувала, ставала в пригоді, праобразом для роботи. Про такі основні поняття у кераміці, як міфо-обрядова знаковість глини, ритуально-магічні функції, архетип і символізм, семантика й автентика, трансформація образу тощо – й мови не могло бути! Бо тоді, відрубавши генеалогічне коріння, плекали інфузорію туфельку. Амебу зі стадним інстинктом до життя у спілках-загатах. Тоді в пошанівку була така собі “коза-дереза”, яка беззаконно і легко паслася в чужих городах (згадаймо закон про авторські права).
Зараз важко здивувати світ, окрім як запропонувати йому власний сховок, розцяцькований згори (Твір – лакмусова проба стану митця. А що всередині, яке наповнення? Ще Інна Туманова торкалася колись цього питання у своїй роботі “Чим ми наповнимо ці посудини?” Якою енергетикою, яким змістом?
Лик чи личина? – Формотворчі процеси в кераміці мають свої старі, як світ, канони, що міцно тримають форму. Увесь світ оперує тими ж символами, але кожен митець творить свою космобудову, замішану на власному темпераменті.
Кожен творчий “метеоризм” має хворобливі ознаки своєрідного суспільного нестриму в словах, учинках і діях, бо, щоб отримати те магічне, енергетичне наповнення, треба мати, чим. Тому часто на виставках технологічно-технічні “ігри” не “тримаються купи”.
Кераміка стає вишуканою забавкою для інтелектуала. Кераміка не зносить будь-якого соцреалізму. В огні вона знаходить дзвінкий чистий образ-лик, який промовисто говорить мовою своєї нації. І в цьому суть трансформації. Львівській кераміці вдалося вберегти своє обличчя від тотальної безликості у світі, який звик радше “хавати хот-доги і кічуху”, ніж смакувати вишуканою стравою – твором, що дає насолоду в красі.
|
|
