Королеву не обслуговуємо
Нині валлійці борються за повернення своєї мови та культури
НАЦІОНАЛІЗМ
Єва ТУРСЬКА
Валійська мова належить до найдавніших у Європі. Вона близько споріднена, зокрема, з бретонською та галльською. У Північному Уельсі люди спілкуються між собою майже виключно по-валійськи, а англійську мову вчать лише у школі.
Отже, є двомовними, та англійську вживають лише тоді, коли мусять.
Пробуджується до життя маленька тримільйонна нація, яка століттями залишалась у тіні англійців. Ще навіть половина валійців не розмовляє власною мовою, та і для тих, сильно англізованих, щораз важливішим стає валійське походження.
Бастіоном валійської культури є сільськогосподарський регіон Північного Уельсу, де на одну людину припадають три вівці.
Назви містечок тут якісь дивні, їх важко вимовити, от хоч би: Glyndyfrdwy, Llangollen, Glan-yr-afon, Cefnddwysarn чи Llandderfel. Звіддаля масив Сноудон – найвища гора в Уельсі, яку місцеві називають Yr Wyddfa. В’їжджаю на територію Національного парку “Сноудонія”. На його східному узбіччі знаходиться І Бала (Y Bala) – старе валійське містечко, яке 1310 року заснували англійці, щоб у такий спосіб приборкати і контролювати бунтівний район Пенлін.
В І Бала час спливає повільно, ніхто не поспішає і не гарячкує. Тут є пошта, дві школи, де навчання ведеться валійською мовою, і три банки з банкоматами, де виконають ваше замовлення валійською чи англійською мовою. Є дві перукарні та шість церков: методистів, баптистів, конгрегаціоністів, англіканська, пресвітеріанська та римо-католицька.
Ніхто особливо на турбується нестачею туристів. “Не хочемо тут забагато чужинців, – пояснює власник маленького пансіонату, – бо наше місто втратило би свій унікальний характер. І, не дай Боже, знову оселився би нам тут якийсь англієць”.
В І Бала міститься редакція газети Y Cyfnod, яка виходить по-валійськи та по-англійськи. Є в ній багато інформації про культурні події, зокрема про різні музичні імпрези (бо валійці люблять спів і є шанувальниками хорів), ну і, звичайно, світської хроніки.
Є тут також чудово укомплектована книгарня Awen Meirion (“Любий закуток”) із валійськомовною літературою та валійською музичною аудіопродукцією. Керує нею Ґвін Шіон Іфан (Іфан – це валійський відповідник англійського прізвища Еванс) – справжній націоналіст, котрий уміє своїм патріотизмом заразити інших. Тут збираються симпатики Валійської національної партії (Plaid Cymru), разом читають валійські книжки та декламують вірші. Ґвін завжди має для своїх друзів книжкові новинки та найновіші бюлетені Plaid Cymru. Коли не зайдеш до цієї симпатичної крамнички, лунає тут музика Шіан Джеймз – популярної виконавиці валійських балад.
Ніхто тут не нав’язує чужинцям своєї валійськості, але і не соромиться її.
Прибульця зустрічають чемними словами: Croeso i Gymru (“Ласкаво просимо до Уельсу”). Проте місцеве населення воліє жити по-своєму, згідно з давно усталеним порядком. Куди не глянь, в І Бала та навколишніх селах розмовляють, пліткують, бавляться, співають (ну, і моляться, звичайно) по-валійськи. І відчувається, що власні мова та звичаї для місцевих валійців такі цінні, що аж бояться їх втратити.
Ейлір Вільямз, сільський господар і учасник місцевого чоловічого хору, каже, що валійці не схвалюють мішаних шлюбів. Побоюються, що діти, народжені від таких зв’язків, забудуть про своє коріння й відступляться від мови предків. Тому місцева людність дотримується прийнятих звичаїв, плекає як розмовну мову, так і літературну спадщину.
В І Бала всі знаються. Якщо ж до крамниці чи пабу входить якийсь незнайомець, власник чемно звертається до прибульця по-англійськи, після чого, однак, знову переходить на валійську, продовжуючи перервану розмову з кимось іншим.
Для мене це було цілком природним, і жодного разу я не почувалася з цього приводу ображеною. Адже ці валійці у себе вдома, чому ж не мали би розмовляти між собою своєю мовою? Проте виявляється, що для приїжджих англійців така ситуація буває нестерпною: вони переконані, що місцеві їх ігнорують, даючи в такий спосіб зрозуміти, що англійці тут – небажані гості. Зрештою, така ситуація існує в усьому Північному Уельсі, який більшою мірою, ніж англізований південь, зберіг свою національну та культурну окремішність.
Про неприязнь між валійцями й англійцями ходять легенди, і можна на цю тему написати велику книгу. Згідно з одним анекдотом, коли 1899 року до І Бала приїхала королева Вікторія, власниця місцевої крамниці відмовилася обслужити монархиню, вважаючи її “старою марнотратною бабою”. Валійці (подібно до шотландців та ірландців в Ольстері) досі вважають англійців загарбниками. А ті зазвичай трактують валійців із півночі як дурників, котрі “не можуть” навчитись англійської мови.
Річ у тому, що валійці, котрих уже досить давно (1282 року) остаточно підкорив король могутньої Англії Едвард І, не дали себе остаточно асимілювати. Їхня стара мова витривала, як не дивно, серед численних на тих теренах сторожових замків, які споруджували Едвард І та його наступники, щоби зміцнити свою владу. Ті замки нині для англійців – історичні пам’ятки найвищого класу. Для валійців це радше прикре свідчення їхніх поразок.
Треба визнати, що валійці ніколи не були такою войовничою нацією, як шотландці. Останню і водночас найсерйознішу спробу скинути ярмо англійського панування було зроблено 600 років тому. Тоді такий собі Owain ap Gruffyd Glyn Dwr of Glydyfrdwy у своєму маєтку неподалік І Бала проголосив себе суверенним князем Уельсу.
Нині лише 30% майже тримільйонної спільноти валійців вільно володіють валійською мовою. Збереглася вона передусім на півночі. Та промисловий південь, де розмовляють здебільшого по-англійськи, теж поступово відкриває своє валійське коріння...
Ще в період правління Марґарет Тетчер валійські діти навчалися виключно англійською мовою, бо консерватори боялися, що впровадження валійської у школах пробудить антибританські настрої серед “приборканих” багато століть тому валійців.
– Люди в Уельсі щораз більше свідомі своєї відрубності, – підкреслює Айвен Вільямз, куратор “Центру національної спадщини” в І Бала. – Проте більшість із нас не думає (як шотландці) про повне від’єднання від Англії. Наше національне відродження відбувається переважно шляхом повернення валійської мови та культури. Вистачає нам усвідомлення, що завдяки власним Національним зборам у Кардифі, а також власним теле- та радіопрограмам стирається поступово поділ між північчю та півднем Уельсу. Ми знову відчуваємо, що є єдиною нацією з власною ідентичністю.
Скорочений переклад за: Rzеczpospolita (Варшава), 7.02.2001 р.
|
|
