BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Листи

Шановний пане Юзю!

Стежачи за скандалом довкола вистави “У. Б. Н.”, я не могла не звернути уваги на один факт, який чомусь обійшли увагою журналісти. Маю на увазі той трафунок, коли посеред спектаклю група обурених осіб, в тому числі й пп. Калинці, покинула зал.

Ваша газета зайняла позицію, яка боронить тільки один кут зору. Пан Стригун опублікував у всіх газетах свого листа, де боронить свої позиції, але при цьому трохи перегинає. Зокрема, коли згадує поему “Гайдамаки”, в якій Гонта вбиває синів, хоча насправді він їх не вбивав. Тепер, мовляв, можна так само й Шевченка притягнути до відповідальности. Але справа в тому, що Шевченко цього не знав, це пізніше стало відомо, що Гонта синів не вбивав.

Отже, борониться пан Стригун не зовсім вдало, а я би хотіла, щоб обидві сторони мали однакову кількість бойових запасів. Тому дозвольте мені кинути фугаса і до вашого табору.

Отже, обурена група залишила виставу не мовчки, а навпаки, намагалася привернути до себе увагу вигуками, агресивно наполягаючи на своїй винятковій точці зору.

Але мусимо бути справедливими: скандал під час вистави – це неповага не тільки до акторів, але й до глядачів. Адже обуритися можна і пізніше, не конче саме в ту хвилю, коли ще йде вистава.

І тут мені пригадується ще інший трафунок, а саме – творчий вечір Ігоря Калинця в тому ж таки театрі імени Марії Заньковецької. На цьому вечорі, тематично далекому від політики, пан Калинець заявив: “Я буду голосувати за Марчука”.

Уявіть собі ситуацію. Федір Стригун, залежний від фінансів команди Кучми, надає зал для пана Калинця, незважаючи на те, що не міг не підозрювати, що самою літературою тут не обмежаться. Але – дає. І тут лунають слова, які явно для театру не віщували нічого доброго. Що робить пан Стригун?

а) Вибігає на сцену і вимагає негайно припинити політичну агітацію під час творчої зустрічі?

б) Дає вказівку вирубити світло й опустити куртину?

в) Стягує пана Калинця зі сцени?

г) Вмикає пожежний алярм і поливає пана Калинця зі шлангу?

ґ) Гучно тупає ногами, кричить “Ганьба!” і свистить у корок від шампана?

Ні, він вдає, що недочув. І таке буває.

З повагою, Ярослава Підколодна.

Чи не правда? Оригінальна точка зору. Але це може стосуватися іно людей дуже вже врівноважених, а я й сам до них не належу.

Був і зі мною трафунок, коли я частину вистави просидів у “Комарику”, бо не годен був спокійно споглядати того, що діялося на сцені. І теж хотілося що-небудь встругнути. Але випив си винця і полегшало.

І обурила мене зовсім не якась політично заанґажована п’єса чи шароварно-історична інсценізація. Я розумію, в якій ситуації знаходиться театр, люди працюють за копійки і просто не можуть відмовитися від чогось, що дасть їм певний зарібок. Якщо нарід валить на історичні агітки, то, видно, саме їх йому й не вистачає. А поставить театр п’єсу Жана Кокто – будуть актори їсти клюски без масла.

А кому би засмакували клюски без масла?

Так-от, обурив мене “Талант” Михайла Старицького. Драма ця дуже слабенька. Старицький взагалі не написав жодної оригінальної драми на рівні Карпенка- Карого. Все, що в нього вдале, – це переробки чужих п’єс, як-от “За двома зайцями”, де автором першоджерела був Нечуй-Левицький. Позичання чужих п’єс не минулися Старицькому так легко, бо мусив пережити кілька судових процесів, які влаштували йому використані автори. Питається, навіщо ставити таку слабеньку мелодраму? Щоб продемонструвати убогість української драматургії? І з легкою душею взятися за Достоєвського і Чехова?

В кульмінаційній сцені, де героїня патетично віддає Богові душу, баглося свистати, шпурляти гнилими помідорами і кричати “Ганьба!”. Питання тільки – кому! Бо актори грали добре, і пані режисер навіть намагалася щось там модернізувати, але, як казала моя бабця, з кізяка цукерки не зробиш.

Тим часом ситуація з “У. Б. Н. “ для театру дуже вигідна, бо гучний скандал тільки ще більше приманює публіку. Жодна інша вистава не мала такої преси. Про жодну іншу не ширилося стільки пліток і вигадок. І мене навіть часами бере тиха підозра, а чи не сталося так, що той весь шкандаль сплянований? І, може, навіть десь у потаємній шухляді пана Стригуна лежить собі сценарій усього цього дійства. І, може, навіть автором його є хтось із тих, хто так моцно обурюється. Га?

Дві Юльці, альбо поминки по Лицареві

Якась пані задзвонила в редакцію і дуже ся нервувала.

– Шо той ваш Юзик пише про нашу Юльцю? Та як то можна? Най би сі встидав!
Може, він шось з нев і має, але нашо то афішувати? Нашо та публіка? Де пурєдна галицька дискреція?

Довго їй тлумачили, що то не про ту Юльцю Юзьо пише, а про свою. Пані відлягло від серця. Але все одно просила, аби надалі Юзьо всюди вказував, про яку саме Юльцю йому йдеться, бо нарід дезорієнтований і підозрює Юзя в таємних зв’язках з колишнім віце- прем’єром.

Але тепер і в хаті маю біду. Засумувала тяжко моя Юльця, як почула, що тамту, київську Юльцю до цюпи посадили. І вдень не спить, і вночі не їсть.
Навіть горохов’янка на реберцях до писка не лізе. Піднесе ложку до вуст і слізьми заллється.

– Та що з тобою?

– Як подумаю, шо Юльця в тюрмі баланду хлебче, душа розривається! Бідачка!
Це вона за нас карається. І в плач. А мені й самому ридати хочеться. Але з іншої причини. Малисьмо такого витязя, такого лицаря – Ющенка. Всю надію на него покладали. Думали, жи то совість нації. І жи збереже він свою політичну цілочку неторканою і вибачали йому, що він не пристає до опозиції за те, що рівно ж не приставав до злочинців. А виявилося, жи то ніякий не лицар, а йно булька з носа нашого дорогого Татуська. І як тота булька збирається далі жити, уявити важко.

Але ще не всі на ньому хреста поставили і шукають якогось виправдання. Бо, мовляв, мусив підписатися під тими істеричними бздурами, з яких тепер цілий світ регоче, оскільки ще не час свою позицію розкривати. Але так виглядає, що ми постійно самі себе ошукуємо, вбачаючи лицаря в першому-ліпшому діячеві, а тоті “лицарі”, видається, навіть не підозрювали, що на них аж такі надії покладалися. І починають мурмотіти щось невиразне і навіть каятися за поспішні вчинки. Саме це відбувається з Ющенком. Реальний Ющенко від легендарного відрізняється настільки, наскільки фільмовий герой відрізняється від актора, який його грає. Ющенка грає оточення.

Ну, не везе нам з проводирями нації! Але нарід так просто не може зневіритися і, хутенько вийшовши з шоку, який викликав підпис надії демократії, почав ширити чутки, що наш лицар в кулуарах спихає уже все на Плюща і виправдовується, що неуважно вчитався в документ. Дивно це чути з вуст банкіра. Потім, чого доброго, виявиться, що підписав він таких документів, за якими стоять круглі суми, цілу купу, і давно вже висить на гачку в камарильї.

Бо як інакше витлумачити, що він так легко зрадив сподівання мільйонів людей?

І яка хулєра писала той документ, що він вийшов таким смішним? Таке враження, що якась мара нашого Татуська просто в прірву тягне. Бо раз за разом він робить такі дурниці, що я іно за голову лапаюсь. Ну нащо йому було Юльцю садити? Тепер вже й дурному ясно, звідки тоті касети походять і хто їх організував. Татусько моцно образився на Юльцю і не знайшов ліпшого способу, як перетворити її на народну мученицю. Про те, що Юльця могла си якого мільйончика на старість відкласти, ніхто не сумнівається, але кожен запитує: чому саме її посадили? Чому не сидять бродські, рабиновичі, пінчуки, деркачі, кравчуки і десятки інших діячів, за якими тюремні причі плачуть?
І так тепер виглядає, що на справжнього проводиря нації може претендувати іно одна Юльця! Вона одна не зламалася. Може, Україна врешті після Роксолани заслужила й на Жанну Д’Арк?

Привид війни

Привид бродить по Вкраїні. Всі газети лякають надзвичайним станом. Всі газети дискутують на тему: введуть – не введуть. А три танкісти, три веселі екс- прем’єри Ляшко, Фокін і Масол навіть звернулися до Татуська з відкритим листом, рекомендуючи “визнати на державному рівні зі всіма правовими наслідками, що в Україні здійснюється спроба змови і державного перевороту”.
А завершується тирада тим, що Татусько просто таки мусить урешті-решт опертися на комуняків, бо вони “завше були першими тоді і там, де країні загрожувала небезпека”. Яку саме країну вони мали на увазі, не важко здогадатися.

І тепер наш Татусько розмірковує, чи варто виводити човги на вулиці, чи ще зачекати. Але цікаво, що такі непримиренні опозиціонери, як комуняки, запереживали за ненависний їм режим! То би мало Татуська насторожити. Але не насторожило. Втратив нюх.

На всякий випадок моя Юльця вже сушить сухарі, запасається милом і сірниками, бо як настане революція, то буде біда.
Але най би вже шось ся діяло.

Discovery

Є така популярна американська телепрограма в сателітарній телєвізії. Йдеться там про загадки історії, науки, про різні таємничі явища і т. д. І от я оглядаю кримінальний документальний фільм про те, як за скелетом визначають особу загиблого. У випадку з Ґонґадзе – це взагалі, виявляється, не проблема. Просто беруться рентгенні знимки скелета і порівнюються з рентгенними знимками з історії хвороби загиблого.

Ну, це Америка, там усе зберігається, ба навіть в комп’ютери вводиться. У нас, звичайно, все навпаки. Хоча відомо, що Ґонґадзе був поранений, а отже рентген мусив робитися. Але допустимо, що нема тих знимків.

У випадках, про які розповідалося в передачі, ситуація ускладнювалася тим, що не було з чим порівнювати ті знимки. Адже невідомо було навіть близько, кому належить скелет. Але все одно сформовано було зі скелета на комп’ютері тіло. І завдяки цьому все ж таки виявили, ким є загиблий.

Криміналістика увесь час рухається вперед, але нас про це воліють не інформувати. Значно простіше робити з нас бомків. І коли американський посол Девід Джонсон запропонував допомогу технічних експертів США для розслідування справи Ґонґадзе, з нашого боку ентузіазму помічено не було. Бо навіщо? Влада в цьому не зацікавлена. Якщо російські експерти заявляють, що додаткові дослідження ДНК “таращанського тіла” дозволяють на 99, 9% стверджувати, що належить воно зниклому журналістові, то поцебеньки будуть стояти на 99, 6%.
Бо тих
0, 4% дають змогу ще якось потріпатися, пір’їнки зачистити і запасний аеродром наготувати.

Це саме стосується і експертизи розшифрування голосів на касетах. Їх, ясна річ, ніхто не робив. Бо навіщо? Ану ж голоси виявляться справжніми! Тоді що? За кордоном з експертизою тягнуть, ніби чекаючи на офіційне звернення. Може, й не дочекаються.

А я, оглядаючи телєвізію, бачу на екрані, як апаратура розкладає ГРАФІЧНО голос капітана корабля, що потрапив в аварію, і визначає, чи був він у той час п’яний чи тверезий. Так само може бути проаналізований кожен звук, аби визначити, кому він належить. Але це, звісно, тоді, коли є бажання дізнатися правду.

За Вільну Україну

Микола Петренко опублікував щось на зразок новели, присвяченої загибелі Білозора. Але навіть у новелі не варто вживати аж таку масу анахронізмів, які не піддаються тлумаченню. Всім відомо, що конфлікт між кацапами і Білозором стався за столиками біля павільйону “Цісарська кава” на початку Академічної.
Відомо це й редакції газети, бо сама не раз про це писала. Але чомусь у Петренка вигулькнула Богу духа винна “Віденська кав’ярня”. І клене він її на всі заставки – вона в нього і “сатанинська”, і “гемонська”, і ще бозна-яка. Від таких прокльонів хоч у землю западись.

Одне слово, чув дзвін, та не знав, де він. Але, може, то описка? Ба ні. Трохи далі читаю-таки пасаж: “Зайшов досередини – кав’ярня торгувала, як і раніше. Біля якогось зі столиків усе ще збуджена власниця пояснювала комусь: “Ми ж були друзями, хіба я не наливала йому. . . “.

Ну і виглядає, що пан Петренко мав на оці таки “Віденську”, а не “Цісарську” кав’ярню, бо в “Цісарській” усередині жодних столиків нема. Всі столики надворі. Таким чином, пан Петренко спостерігав за “збудженою власницею” “Віденської”? Але, знаючи, що вона вже на небесах, можемо трактувати се винятково як паранормальне явище. Не кожному дано побачити привида. Мені, приміром, якось не везло.

Бідна “Віденська кав’ярня”! Особливо коли згадати, що ціни в ній такі, що покійний композитор ледве чи туди коли-небудь заходив. При цьому всьому незрозуміло, чому такий праведний гнів письменник спрямував саме на кав’ярню. Чим завинила кнайпа? Якби вона була аж така “сатанинська”, то з якої причини туди мало не щодня вчащав композитор і ще ціла зграя творчої інтеліґенції?

Біля кнайпи тільки спалахнула сварка, а били і вбивали композитора значно далі, навпроти прокуратури. То що, тепер повирубувати дерева в алеї, зруйнувати будівлю чи, може, всю Академічну знести до дідьчої мами?
Пригадується, що й Івасюка перед смертю бачили востаннє в якійсь кнайпі, з якої він вийшов у супроводі невідомих. Може, й ту кнайпу розвалити? І заодно брюховицький ліс вирубати?

Остапа тим часом понесло. Герой новели Петренка вистежує, коли одного з убивць виводять з авта, аби дати йому по писку. “Другий ще десь переховувався, – пише автор, – його батько, високий міліцейський посадовець, спритно виводив синка від слідчих нишпорок”. Ну, це вже треба хіба з Марса спуститися, аби таке нашкробати. Адже сина “міліцейського посадовця” арештували з самого початку, а переховувався той другий.

При всьому цьому важко збагнути працівників газети, які ж бо добре знають, чим відрізняється “Віденська” від “Цісарської”. І добре знають, кого з убивць арештували, а хто втік і переховувався. Знають також, що й ляпас Воронов дістав у залі суду, а не на вулиці, коли його виводили з авта. Це ж і телєвізія показала.

Але навіщось друкують це чудернацьке марення, яке до новели має такий самий стосунок, як мої обсервації до трактатів Фройда. Хоча, можливо, дзядзьо Зіґмунд і міг би тутка щось витлумачити. Особливо того, що стосується таємничого привида.

POSTUP - ПОСТУП



ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Змова олігархів

ПОГЛЯД
·У Львові судитимуть Кучму
·Володимир Гірняк: Не будьте пасивними!
·ОПОЗИЦІЯ СІРИХ

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Телепрограми зникли на невизначений термін
·"Західенерго" загрожує роздроблення
·КІЛЬКА СЛІВ
·День народження Львівського університету
·У Львові судитимуть Кучму
·Альтернативна енергокомпанія свідомо збиткова

ПОСТУП З КРАЮ
·Змова олігархів проти Президента
·Юлія Тимошенко почуває себе дедалі гірше
·Генпрокурор Потебенько в законі
·Папа висвятив двох кардиналів для Львова
·Маніпуляції слідства у справі Гонгадзе

КРУГЛИЙ СТІЛ ПОСТУПУ
·Зореслава Ромовська: Президент Кучма порушує присягу на вірність народові України

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Росія хоче пересварити НАТО?
·Викрито російського агента в ФБР
·Барак залишає політику Шарону

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Кульова блискавка від Quantum
·Warcraft3: скільки можна чекати?
·PC-NEWS

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

КРИМІНАЛЬНИЙ ПОСТУП
·Нетверезі єдиноборства
·"Дайте нам гроші, бо ми хароші"...
·Меблі виявились "дутими"
·Два фрізієри

АРТ-ПОСТУП
·АРТ-НОВИНИ
·Фатум хімічного олівця
·Канікули у Штутгарті
·Паперове медіа

СПОРТ-ПОСТУП
·"Мілану" знову пощастило
·Училище фізкультури визначить найкращих
·Збірна України на Кіпрі
·Шмейхель завершив кар"єру у збірній Данії

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Помер знаменитий режисер Стенлі Крамер
·Валентино. Відвага та досконала елегантність