Ігор Подольчак, Ігор Дюрич: У тому, що Україну представлятимуть галичани, є історична справедливість
І.Дюрич: Очевидно, що Юрію Онухові як кураторові розходилось про те, щоб не просто репрезентувати Україну на венеційському бієнале, а презентувати її цивілізовано, “без рогів і копит”. Дилема ж була в тому, як саме це зробити: чи показувати “нормальне” сучасне мистецтво, чи спробувати якийсь амбітніший проект.
– Тоді, якщо це можливо окреслити вербально, у чому полягатиме ідея проекту
?
І.Д. : Тут має значення і початок нового століття. І місце – бієнале, яке презентує найсучасніше, найактуальніше мистецтво. Тому ми вирішили зробити свою візію-ревізію: що є мистецтвом у ХХ-му сторіччі, хто є його найкращими художниками.
І.Подольчак: ХХ століття – це століття, яке кардинально змінило все в мистецтві. Змінився суб’єкт, змінився об’єкт, змінилися відносини між суб’єктом та об’єктом, змінилися стосунки суспільства й художника. А також ставлення суспільства до художнього об’єкта. Нові жанри, нові технології. Тобто все змінилося. Сьогодні все можна. І все є мистецтвом. І кожен є митцем. Ми у своєму проекті робимо таке “археологічне дослідження”, що ж насправді є “справжнім “ мистецтвом ХХ століття. Але ми залучаємо до наших пошуків дуже широкий немистецький контекст.
Як наслідок своєї археологічної діяльності ми сподіваємося видобути тих “справжніх” митців, які й створили обличчя цього століття. Цей проект анонімний, задля більшої об’єктивності він так і називається: “Фонд Мазоха представляє. Видатні художники ХХ століття”. З підзаголовком: “Дещо з новітньої археології”.
– А якими засобами він буде втілюватися ?
І.П. : Фотографія, відео, інсталяції.Ми намагатимемося використати більшу частину сучасних жанрів, технік, форм мистецтва.
І.Д.: Але дослідження на цьому не спиняється. Бо ми ще пробуємо аналізувати існування мистецтва в суспільстві, де все є товаром, рекламою. Або рекламним носієм, або рекламним засобом. Будь-яка визначна постать сьогодні є “брендом”. Ми вже маємо парфуми “Сальвадор Далі”, “Енді Ворхол”, хоча самі вони цього товару не виробляли. Але підпис як торгова марка мистецтва теж є товаром, існує на ринку. Кожен історичний “бренд” чи хто завгодно може стати торговою маркою. Нас цікавить цей процес, яким чином це відбувається? Що залишається від художника, що дає вартість твору ? Підпис, “бренд”...
І.П.: Наш проект буде також презентувати товари, зроблені під “брендами” тих художників, яких ми “видобудемо”. Тобто ми замкнемо коло. Покажемо взаємодію процесів та їх співіснування в межах одного проекту. Це такий інтелектуальний дизайн. Постмодерністська гра, коли різні сенси можуть бути запаковані в товар, у предмет. Це можливість вибудувати постмодерністську гру на побутовому рівні. Урешті, це і є нашою метою – спровокувати людину, щоби вона задумалася, та зробити це саме засобами мистецтва.
– Скандалів не передбачається ?
І.П.: А вже сама виставка буде досить скандальною. Ми збираємося запропонувати свою ієрархію кращих художників ХХ століття в місті, де кращі художники показували свої роботи впродовж цілого століття. Власне, це конфронтація з Венеційським бієнале. Ми їм показуємо те, що вони не зовсім ТЕ показували всі ці сто років. До того ж, у нас є і порушення соціальних табу, ми зачіпаємо і деякі дражливі морально-етичні моменти. Робимо це засадничо, бо сучасне мистецтво – якраз те поле, де і треба досліджувати певні реакції суспільства на “гострі” речі. Але це, знову ж таки, підкреслю, не є нашою конечною метою. Мета – зробити повноцінний сильний мистецький проект засобами мистецького проекту.
Розмовляла Наталка КОСМОЛІНСЬКА
|
|
