BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX |

Бернар-Марі Колтес: Я став драматургом випадково

ПОСТАТЬ

Життя
Бернар-Марі Колтес народився в Меці 1948 року. Він отримав ступінь бакалавра в єзуїтському коледжі Сан-Клеман. 2 тижні навчався у школі журналістики в Стразбурзі (1968), а тоді остаточно обрав для себе театр.

Він вступає на режисуру у Драматичний центр Стразбурга, а потім пише кілька п’єс для Театру Набережної, які сам реалізує на сцені: “Гіркота” (1970), “Марш. П’яний процес” (1971), “Мертві оповідання” (1973). Певну популярність йому приносять “Спадщина” (1972) та “Глухі голоси” (1973).

За “Мертвими оповіданнями” знімається фільм, який ніколи не буде завершений через брак коштів.

1974 року він пише роман “Утеча коня дуже далеко від міста”. Того ж року – “День убивств в історії Гамлета”.

Колтес мандрує по Нікараґуа, Ґватемалі та Сальвадорі. У Ґватемалі він створює три новели, названі відповідно 1-2-3.

1977 року в Авіньйоні на оф-фестивалі презентована його “Ніч точно перед лісами”, а 1981 року П’єр Рюд ставить її на Едінбурзькому фестивалі, а потім у Мюнхені. З цього починається шалений успіх Колтеса в Німеччині.

Ця ж п’єса йде і в нью-йоркському театрі La Mamma у 1981 році в постановці Франсуаз Курілські (нагадаємо, що з цим же театром співпрацював і львівський театр Курбаса).

Прем’єра п’єси “Західна набережна” спочатку відбулася в Амстердамі (1986), а потім її поставив Патріс Шеро у співпраці з Комеді Франсез (перед тим Шеро із Мішелем Пікколі поставив у театрі Нантерра його “Боротьбу негра та собак” ).

“Західна набережна” ставилась, зокрема, у Німеччині, Данії, Фінляндії, Швейцарії, Швеції, Бразилії, Італії, Греції, Бельгії, Канаді...

“У самоті бавовняних полів” уперше з’являється на сцені Нантерра 1987 року в постановці Патріса Шеро. Шеро кілька разів відновлював постановку. Також п’єса обійшла всю Європу. 1988 року Колтес перекладає “Зимову казку” Шекспіра, і цього ж року Шеро ставить нову п’єсу “Повернення в пустелю”.

Останнім твором, що написав Колтес, стала п’єса “Робер Зукко” (1988), яку в Берліні поставив Пітер Штайн.
Колтес помер У Парижі 15 квітня
1989 року.

З розмови Колтеса
з Ерве Жубером:

На стінах кімнати Колтеса – портрети Джека Лондона, Боба Марлі, Брюса Лі... Дзвонить телефон, Колтес відповідає іспанською.

– Патріс Шеро каже, що Ваш текст важко перенести на сцену, адже він суперечить реалістичним вказівкам режисера...

– Я пишу конктретною мовою, не реалістичною, а конкретною. Я економлю купу часу, залишаючи в тексті тільки необхідні речення. Я пишу так, як я розумію людей, так, як вони переважно розмовляють. Нічого точнішого я вам сказати не можу, бо я не теоретик.

– Звідки беруться ваші нові п’єси?

– З будь-якого маленького конфлікту, які йдуть один за одним. Вони поєднані, але я ніколи не знаю, у якому порядку вони виникатимуть. Інколи трапляється справжня бійка: персонаж бореться з п’єсою. З рікою. З сюжетом. Історії відповідають одна одній, але між ними важко протягнути нитку. Завжди все будується на зовнішніх мотиваціях, на діалогах. Я ж часто не знаю, як мій персонаж має відповідати на кинуту репліку, та я пишаюся власною винахідливістю. Я просто шукаю логіку, яка сама пов’яже речі між собою. Так само все відбувається і в житті: одна подія на вулиці змінює іншу, вони можуть бути не пов’язаними, але вони об’єднані. Між ними може пройти купа часу. Вони відбуваються без мети і підстав, однак одна змінює іншу, що призводить до третьої події.

У житті це виглядає нормальним, а в театрі це обговорюється. Ніби актор не може розмовляти без мети. Приклади беруться з життя, та їм надаються штучні мотивації.

– А як створюються діалоги?

– Мої перші п’єси мали лише монологи. Потім я почав писати монологи, які переривалися. Діалог ніколи не буває природним. Я маю змусити двох осіб спілкуватися. Текст другої особи має випливати тільки з репліки першої. Для мене справжній діалог завжди є доведенням, подібно до того, як це робили філософи. Кожний відповідає сам по собі, як у тексті старих балад. Коли дія вимагає діалогу, природніше було б сумістити два монологи, які намагаються жити разом.

– А чому б не забути про театр і не написати роман?

– Я хочу цього, але мене трохи лякає свобода, яку він дає. У театрі за мої слова хтось відповідає. У романі я сам відповідатиму за кожне слово.

Про Колтеса

Мішель Вінавер: “Твір завершений. Твір перерваний катастрофою, смертю на межі зрілості, як твори Ватто, Моцарта, Кафки. Але цей твір завершений, адже за тридцять-сорок років ці люди змінили рух живопису, музики, літератури. Парадокс: катастрофічне переривання життя генія робить саме життя завершеним твором. Твір Колтеса змінив історію театру.

Шеро, який став “головним” постановником Колтеса, апріорі втягнутий у гру.
Дуже важко знайти рівновагу між п’єсою та виставою. Є багато вартісних вистав з ніяким текстом, і є багато порожніх вистав, які вивозить текст. Нарешті, якими є критерії? Як передбачити театральне майбутнє? Словом, хто скаже зараз, чи житимуть твори Колтеса вічно? Тут не достатньо ані спогадів про вистави, ані загального враження від читання. Ні. Це – п’єса.

Та враження від п’єси є таким сильним (у ній – могутність дихання, розмах, блискуче слово), що хочеться пізнати її ближче. На молекулярному рівні тексту геніальність очевидна.

Те, що відбувається в тексті Колтеса, якщо подивитися на нього в мікроскоп, – це постійна вибуховість, поетичний порядок, у якому дія прогресує незалежно від зовнішніх факторів. Саме планування наступної репліки всередині попередньої і є основою його форми.

Він оформляє усі людські стани і всі рухи душі. Це справжня театральність, це – сам театр.

Щільність тексту є одночасно стимулом і перешкодою. Чим вона більша, тим постановник має бути обережнішим. Шекспір є прикладом максимальної щільності. Максимально щільними є п’єси Колтеса.

Вони дуже літературні і дуже театральні, майбутній постановник отримує авторську репліку. В них – рух.

Рух Колтеса – це шість п’єс, написаних і поставлених між 1981 і 1988 роками.
І кожна п’єса є “стрибком у бік” стосовно попередньої. Так, ніби письменник намагався прокрутити театр на ценрифузі. Але якими б крутими не були віражі Колтеса, його життя як твір є завершеним шедевром.

Пряма мова (з інтерв’ю Колтеса різних років)

“Патріс Шеро чудово вміє дати раду з п’єсою. Він робить дотепним навіть те, що має обмаль гумору. Але публіці гумору часом бракує”.

“Я обожнюю Нантерра , та я сподіваюсь на те, що ніколи не працюватиму в передмісті: мені це надто нагадує міграцію маятника – туди, сюди. І все. Але вистави у театриках передмістя – це чиста справедливість, а точніше – найсправедливіша несправедливість. Якщо п’єса не подобається публіці, виставу зупиняють, а якщо подобається, – усе йде до загального задоволення”.
“У театрі я переживаю шок десь так раз на десять років, а в кіно – щороку. Я не дуже люблю театр і я ніколи не розумів “Гамлета”. Я побачив цю виставу в Авіньйоні, і Шеро примусив мене пережити шок”.

“Я намагаюся читати п’єси інших авторів, але десь на третій сторінці зупиняюся. Чому я маю читати всякий непотріб тільки тому, що пишу для театру? Я краще зайвий раз подивлюся фільм Озона і поплачу від захоплення”.

“Я перекладав Шекспіра виключно для власного задоволення. Але надто часто цього робити не можна, бо я починаю ненавидіти сучасну режисуру”.

“Обставини склалися так, що я став успішним драматургом. Юбер Жіну дав мені першу роботу в театрі. Люсьєн Ату дав мою п’єсу Шеро. Саме в цей день Бог вказав на мене пальцем!”.

“Я став драматургом випадково і я багато разів хотів з цим “зав’язати”, та зараз раптом відчув, що, коли рік я залишаюся без п’єси, то почуваюся нещасливим. Як я працюю? А просто пишу, пишу. Звичайно, з часом я виробив кілька трюків. Але раптом я відчуваю, що треба зупинитися і ніколи не правлю рукописів. Я знаю, як я міг би покращити “Західну набережну”, однак мені бракує мужності”.

“Я не мрію більше писати для кіно. Це колективна робота, для якої я не створений. Бути письменником – значить нікого не бачити. І періоди, коли я потребую побути сам, стають все довшими. Я не хочу працювати у США, зате я прагну потрапити до Лондона. Щоб мене поставили в якомусь великому театрі. Я, напевно, європеєць до кінчиків нігтів”.

“Я хочу писати для театру, я люблю проблеми, які він для мене створює. Зі свого боку, я маю лише бажання розповідати простими словами про важливі речі, про бажання, хвилювання, світло та чутки”.

“Французька мова мене цікавить, бо вона спотворена іноземними культурами. Вона прекрасна красою стародавніх статуй, яким час відірвав голову та руки. Я рідко ходжу в театр. По-перше, я не люблю, коли багато людей. Та головне – всі вистави занадто французькі”.

“Я не дуже довіряю театрові. Я не злюся, коли в залі перешіптуються. Я не знаю чогось менш важливого, ніж театр. Театр – мистецтво, яке закінчується. І тому це прекрасне мистецтво”.

“Напевно, бути мізантропом – це підтримувати імідж французів. Зверхність, еґоцентризм – це дуже по-французькому. А в провінції все це набуває карикатурності. Французька провінція ігнорує закони Галілея, вважаючи, що Земля обертається навколо неї. Я шалію, коли зустрічаюся з людьми, яких покинув 25 років тому. Проте в той самий час провінція є пам’яттю народу. Вона мене обурює, але вона заважає світові вибухнути”.

“Я вважаю Західну Європу зверхньою та марнославною. За винятком хіба що Португалії. Я любив мандрувати по “третьому світі”, але я втомився від Африки. Тож тепер я волочитимуся по Португалії”.

“Кажуть, що письменники – божевільні мізантропи. Цю репутацію легко здобути, відмовившись від низки презентацій та інтерв’ю. Тусовку я вважаю нудною. Я обожнюю Пікколі. Коли мені “стукне” 70, я покину писати і почну спілкуватися з журналістами. Коли я сідаю за нову п’єсу, я все починаю спочатку, тож не розповідайте мені про мій стиль. Найбільше про театр я спілкуюся з працівниками сцени, бо ми виконуємо подібну роботу. Мій єдиний критерій – те, що публіка любить сьогодні”.

Підготувала Катерина СЛІПЧЕНКО

POSTUP - ПОСТУП



ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Загроза війни

ПОГЛЯД
·Лев у гербі та корономанія
·ОБВАЛ

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·В Академії мистецтв оголосили надзвичайний стан
·Підготовка до візиту Папи Римського триває
·КІЛЬКА СЛІВ
·Республіканці знову на межі чергового розколу
·Для управління містом можна найняти менеджера
·Бойовий гопак ображений на місцеву владу

ПОСТУП З КРАЮ
·КОМЕНТАРІ
·Загроза громадянської війни
·Тріумфальна арка імені Потебенька

ЕКСКЛЮЗИВ У ПОСТУПІ
·Сергій Тігіпко: У новому уряді я буду міністром охорони здоров"я

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Мало не вбили шефа МВС Сербії
·Фішера звинувачують у брехні
·Росія грає м"язами
·"Курск" загинув від власної торпеди

ЗДОРОВИЙ ПОСТУП
·Телеподвиги повторювати небезпечно
·Не витрачайте час на... унітаз
·Забагато вітамінів - також недобре

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·Ми не далеко втекли від мишей?
·Оргазм як останнє слово техніки
·Вирок легеням планети
·"Мир" іще політає. Недовго
·Перший крок до штучної шкіри
·Венецію порятують картини

МОДНИЙ ПОСТУП
·Стиль імперії. Античність і мода
·Призми моди

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Бернар-Марі Колтес: Я став драматургом випадково
·Ігор Подольчак, Ігор Дюрич: У тому, що Україну представлятимуть галичани, є історична справедливість

СПОРТ-ПОСТУП
·Великий бокс знов у місті Лева
·Наше "Динамо" знову програло чемпіону
·"Рома" пішла слідами "Лаціо"
·У голландських клубах гратимуть біженці
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР