BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 15-21 ЛЮТОГО 2001 року |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Кацапізми

Приємно спостерігати, як нервово метушаться московські ЗМІ з нагоди візиту Папи в Україну. Адже вони розуміють, що цей візит скерує в бік України безліч поглядів, і всі, хто ще досі не міг відрізнити Україну від Росії, таки побачать цю різницю. Побачать, що Україна не тільки традиційно православна, а й традиційно католицька. Таким чином відбудеться немовби нове прийняття України в Європу. Українська преса, що перебуває на службі Москви, в тому числі й церковна московського патріархату, на всі заставки дзявкає і лякає катаклізмами. Лист митрополита Владіміра (Сабодана), адресований Папі, підлив олії до вогню. Виявляється з ним, бідачкою, не порадилися, коли приймали рішення запросити Папу. Так, ніби наперед не було відомо, що він жодних самостійних рішень не приймає.

Про те, що Владімір – це тільки маріонетка, свідчить уже хоча б те, що в російській пресі зазвичай частіше пишуть про “РПЦ в Украине”, аніж про УПЦ.
Там її ніхто за українську не вважає, і я навіть не обурююся, бо це свята правда. А головне, що Владімір свого листа нашкробав “по инициативе Синода РПЦ”. Найбільше його лякає те, що Папа може зустрітися з розкольниками, такими, як митрополити УАПЦ та УПЦ КП, які позитивно ставляться до візиту, бо це, мовляв, буде розглядатися як втручання у внутрішні справи української церкви. І навіть погрожує, що якщо це станеться, то це “буде означати практичне припинення усіх стосунків між нашими Церквами, а відповідно – “закат” епохи Другого Ватиканського Собору в православно-католицьких відносинах.

Але не тільки це страхає Москву, а й те, що Вселенський патріархат із Константинополя теж веде дружній діалог з Ватиканом і поволі закріплює свої позиції в Україні.

Певна річ, усе, що відбувається в церковному житті без участі Московського патріархату, трактується в російських ЗМІ як антимосковське явище. “Зокрема, одним зі звинувачень, які висуваються проти “двух раскольничьих группировок”, – пишеться в “Дзеркалі Тижня”, – було те, що вони шукають “об’єднання з греко-католиками” і таким чином зраджують ідеали православ’я”. Виходить, що “ідеалом православ’я” є постійна ворожнеча і стан “холодної війни” з усіма іншими конфесіями.

Митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон вергає громи на Філарета: “Раскольников мы осуждаем. Филарет лишен сана и всех степеней священства, он фактически расстрига, и к тому же предан анафеме”. Таким чином Філарет опинився поруч із Мазепою.

І з приводу візиту Папи Іларіон теж спокою не має, але уповає на Бога та з істинно православною любов’ю до ближнього проказує заклинання: “Даст Бог, – не приедет. Его еще Господь может поразить так, что из этой затеи ничего не получится”. То так, якби по- нашому: най го шляк трафит.

Кацапізми- 2

У “Дзеркалі Тижня” розродився грандіозним інтерв’ю одіозний Пьотр Толочко. Будучи одним із живих іще динозаврів совітського “способа мишлєнія”, цей академік знову виймає з дірявого імперського лантуха зацвілі ідеї спільного походження трьох братніх народів.

Виявляється, що й за совітів “як і зараз, добросовісні вчені вважали, що всі три східнослов’янські народи вийшли з одного кореня – єдиної давньоруської етнічної і культурної спільноти, але пізніше стали розвиватися окремо. І що б не доводили окремі “патріоти”, це впертий факт, від якого нікуди не втекти”.
Дивно, але цього “факту” вже не сприймають навіть порядні москалі. “Есть карты, на которых показаны границы Киевской Руси, – пише російський історик Андрій Буровський в книзі “Россия, которой не было” (Красноярск, Москва, 2000), – и легко убедиться, что в Киевскую Русь входили территории Западной Украины и Белоруссии, а вот территории Московской, Владимирской и Ярославской областей – не входили”. Один із розділів цієї книги називається “Большой московский миф, или Легенды москалей о самих себе”.

Тим часом наш малорос стоїть на своєму: “Сьогоднішніми українцями ми стали, по суті, лише в ХІХ віці... А українцями в теперішньому розумінні нас усвідомив, по суті, Тарас Шевченко”.

Ну, видите, як файно? Дивно, що він не завершив цієї тиради звичною теорією всіх імперців, що українців вигадали австріяки, аби розсварити їх із Росією. Але це пише не кацапський шовініст, а директор Інституту археології НАН! Український академік!

Назва ж нашої держави, за його словами, походить від слова “окраїна”. З дивовижною одностайністю про те ж саме пишуть і автори шовіністичного збірника “Украина – это Русь” (Санкт-Петербург, 2000): “Слово Украина в прямом и первоначальном смысле обозначает окраину русской государственности.
В толковом словаре В. И. Даля приводится следущее обьяснение: украина, украинный и украйный – значат – крайний, у краю, на краю. . . “
Не обминув академік і галичан: “мешканці Галичини були “русинами” до самого приєднання до радянської України. Іван Франко називав свою землю Руссю”.

І знову вражає традиційний “ход мислі”, хоча наш академік пішов значно далі відомого шовініста, аса білої еміграції, а потім агента КДБ В. Шульгіна, який зупинився на “Руській трійці”, а Франка до відповідальності не притягав: “За пределами русского государства имя “Русь”, “русин”, “русский” для своего национального самоопределения сохраняет еще до сих пор та часть малорусского населения, заселяющего Галичину, Буковину и Угорскую Русь, которая волею судеб не вошла в состав русского государства. Первые двигатели национального возрождения Галицкой Руси в 1830 годах, такие как Маркиан Шашкевич, Иван Вагилевич и Яков Головацкий, начиная свою национальную работу, особенно сильно подчеркивали свое русское происхождение: “Руска мати нас родила”.

Маразм академічний нічим не кращий від будь-якого іншого маразму. Навіть якось незручно нагадувати академікові про те, що українські січові стрільці називалися таки українськими, а не руськими. А у Франка слово “Україна” зустрічається куди частіше, аніж слово “Русь.

Але зацитую ще російського історика
А. Буровського. Навівши свідчення різних дослідників, він робить висновок: “Как видно, все авторы весьма определенно разводят “московских” и “русских”... Сами русские, русины и Северо-Западной Руси (Новгорода и Пскова), и жившие на территории Польско- Литовского государства, отделяли себя от Москвы. На рубеже ХV и ХVІ веков литовские политики категорически отказывались именовать восточного соседа державой всея Руси. По-видимому, литовцы хорошо знали и четко разделяли русских и московских. И опасались, что московские, москали, будут претендовать на земли всех русских, включая и те, что вошли в Великое Княжество Литовское”. І далі: “Скажу откровенно: слово “русин” мне нравится значительно больше, чем “русский”. Потому что русские – это некое притяжательное название... Русские – принадлежащие России. А русины – это название самодостаточное. Такое же, как поляки, англичане, шведы, или, скажем, каталонцы”.

А ось що пише інший російський вчений, Георгій Померанц: “Мне чудится, что Россия – колония какого-то могучего имперского духа. В самом этнониме “русский” слышится плененность, принадлежность, а не самостоятельное бытие. Китаец, турок, немец, жид – все они обозначены именем существительным, все суть сами по себе. Только русский – имя прилагательное. Были попытки ввести другие имена – руссичи, россы, но они не привились. Народ сознавал себя русским (барским, царским, казенным, русским). Русские не владеют Россией; они принадлежат Руси... И началось это не в 1917 году, а лет на тысячу раньше”.

Я навмисне не цитую українських вчених. Бо, зрештою, сперечатися з Толочком – це все одно, що доводити комусь, що земля кругла, а не плеската. Але на фоні цих висловлювань реверанси нашого академіка звучать справді дико: “Росіянам слід сказати дякую за те, що вони зберегли нашу спільну древню родову назву, і за те, що завдяки їм не втрачено зв’язок часів – від давнини до сьогодні”.
Себто ми повинні злодію ще й дякувати за те, що нас обікрав з нашого імені.

Можливо, саме під впливом ідей
тов. Толочка Тарас Стецьків у четверговому числі кинув до народу лозунг: “Українці! Пам’ятайте, що ми сини та доньки великого народу, який має майже тисячолітню історію”. Ура!

Таким чином, і Кий, і Аскольд, і Олег, і Ольга, і Святослав, – все це не наша історія, бо ж належать до попереднього тисячоліття. Одне слово, омолодив нас молодий депутат щонайменше на півтисячі років. Але хто би ся з тим рахував?

“Зграї здичавілих павлінів, що нишпорять у пошуках самок, тероризують британських фермерів”, – подає газета. Коли до мене дійшло, що під “павлінами” маються на увазі павичі, а не, скажімо, павіани чи павликіани, я глибоко перейнявся цим стихійним лихом, що спіткало фермерів, яких “павліни” переплутали з самками і затероризували.

Шкода, що про це не пишеться детальніше. Додається тільки інформація, що тоті самці ще й “розоряють” городи. Але чи плугом, чи трактором – незрозуміло.

Кучма і Путін

З замилуванням відстежую всі пересування нашого Гаранта. В понеділок показували, як наш “татусько” прогулюються з Путіним по ракетобудівному заводу. Їхній президент – маленький такий, клишоногий, а наш таки вищий. Це добре. Але раптом звертаю увагу на одну особливість: Гарант усюди ходить, сплівши руки попід животом. Думаю, може, що з’їв?

– А шо ти ся дивуєш? – питає Юльця. – То є специфічна звичка кожного футболіста. Коли чекають штрафного удару, то власне такво руки тримають.

Ага! То він все ще чекає штрафного. А то всьо, що було досі, – невинні копняки по ногах. Штрафний – попереду. І, що цілком можливо, влучить власне в тото місце. Я би на його місці фанеркою прикривався.

Акції

Ну, вже маємо Форум національного порятунку. З того, як скрегоче зубами Долганов, можна бути певним, що то є поважна організація. Навіть Марчук сказав своє кагебістське фе. Що, мовляв, то є форум не національного, а власного порятунку. І це мене ще більше прихилило до того Форуму.

Але що я чую! Серед учасників були мери Черкас і Кіровограда, але нашого славного бургомістра чомусь не було. Як то можливо? Та ж колись усі революційні ідеї йшли зі Львова. І Львів завше був на першому місці. А тепер – пасе задніх. На чолі зі своїм розважливим і нерішучим пастушком.

Нє-е, то вже застій, повний застій. І нема на то ради.

POSTUP - ПОСТУП
№26 (684),
15-21 ЛЮТОГО 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Юлія в тюрмі

ПОГЛЯД
·Що вони роблять?
·Подарунок для Папи
·JULIA CAESAR?

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Карстовий провал загрожує життю людей
·Невідомі напали на офіс УНА-УНСО
·Скільки коштує пам"ятник Тарасові Шевченку?
·КІЛЬКА СЛІВ
·Телебачення знову вимикають
·Працівник УСБУ оголосив сухе голодування
·Скуповуються акції львівських хлібопекарень

ПОСТУП З КРАЮ
·ЗВИНУВАЧЕННЯ
·Новий український курс - Росія?
·Троє звернулися до народу
·Бунт і втеча у Маріупольській колонії

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Олександр Мороз: Я справді використовую "касетний скандал"!

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Америка відповіла Україні та Росії
·Європа відмовляється від російських літаків
·Коли запровадять візи у Польщу?
·Новий землетрус у Сальвадорі
·Шеварднадзе передумав вступати у НАТО

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Монітор і здоров"я. Хто кого?
·Нове страховисько від Command&Conquer
·PC-NEWS

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ЗАРОБІТЧАНСЬКИЙ ПОСТУП
·Заробітки: хто, куди, навіщо?

КРИМІНАЛЬНИЙ ПОСТУП
·Убивство в лазні
·За "опіку" вимагали... квартиру
·Замість доларів - тюремне ув"язнення
·Довірливий платить двічі

СПОРТ-ПОСТУП
·Перший турнір за новими правилами
·Напередодні неофіційного фіналу
·Дві тисячі осіб прощалися з гравцем збірної Італії
·Римський "Лаціо" прощається з Лігою чемпіонів
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Жан-Поль Готьє - старий тільник, нова колекція
·ГОРОСКОП