JULIA CAESAR?
НЕВЕЛЮК
Ще давні римляни стверджували: “Кого Юпітер хоче покарати, того він позбавляє розуму”. Арешт Юлії Тимошенко, що відбувся 13 лютого, може вважатися класичною ілюстрацією цього твердження – хоч відразу до хрестоматії. У новітній історії України, яка просто рясніє абсурдними вчинками та ситуаціями, усе ж важко пригадати щось подібне за своєю безглуздістю та очевидною фатальністю наслідків. На думку спадає хіба кількарічної давності рішення російського президента Єльцина про напад на Чечню.
Сприйняття пані Юлії як серйозного політика виникло у мене далеко не одразу. Вихованому у виразно патріархальному та вкрай незаможному суспільстві, мені перш за все кидалося в очі те, що “жінка лізе в чоловічу справу”, а також те, що жінка ця надзвичайно багата. Світосприйняття dirty male chauvinist pig (брудної чоловічої шовіністичної свині), як мило називають нас американські феміністки, вкупі з люмпенським роздратуванням від чужого багатства підказувало просте пояснення: якийсь мудрий чоловік скористався примхою дівулі, яка з жиру казиться, і зробив з неї такого собі “зітц-голову Фунта”.
Незабаром “з’ясувалося”, що цей чоловік – Павло Лазаренко. Не надто добре сприймаючи Павла Івановича в цілому, відзначив, утім, його розвинутий естетський смак: “зітц-голову” він собі знайшов на диво гарну. “Картинка” склалася. Гадаю, що надмірною оригінальністю вона не відрізнялася, щось подібне про неї думала більшість. Зараз мені соромно цю “картинку” згадувати, але в її існуванні є свій позитив: я можу частково зрозуміти, на чому значною мірою ґрунтується фатальна помилка Леоніда Кучми.
Перевірки дійсністю “сеся концепція”, звісно, не витримала. Юлія Тимошенко повною мірою виявила і самостійність, і рішучість, і готовність до прийняття на себе відповідальності за дуже серйозні рішення. А це в наших умовах, на жаль, велика рідкість. Навіть наділений дуже великою владою чоловік із зовнішністю американського полковника-джентльмена з елітного спецпідрозділу у крутому голівудському бойовику – наш прем’єр Віктор Ющенко – демонструє іноді жахливу відсутність бійцівських якостей. Ясна річ, людині, яка чи не вперше в історії незалежної України є на своєму місці в кріслі голови уряду, ризикувати посадою неймовірно важко. Та ще й тоді, коли щось починає потихеньку налагоджуватися – знову ж таки, уперше за багато років. Можливо, Віктор Андрійович (до чого усе ж таки підла річ політика!) навіть і не має на це права. Але як не зрозуміти людей, які говорять, що Юлія Тимошенко на сьогодні – єдиний чоловік в українській політиці. Сам я з цим не зовсім згоден – не єдиний, усе ж не єдиний. Але один з дуже небагатьох.
І тут – ще одне джерело жахливої помилки Леоніда Кучми. Він абсолютно не зрозумів, з ким має справу. Звісно, людина міряє інших собою, а пані Юлія виявилася особистістю куди масштабнішою, ніж пан Кучма. Тут найкраще процитувати самого... ні, скажімо так – голос, подібний на голос Леоніда Кучми: “Юля зробила одну кардинальну помилку. Вона прийшла в уряд і стала боротися з, так сказать, олігархами. Забуває, що сама такий же ж олігарх”.
Пане Кучмо, пане Кучмо... Та Юлія Тимошенко вже давно серйозний, дуже серйозний політик. Їй тісні, нестерпно тісні не лише кланові, а й корпоративні інтереси: вона вже на тому рівні, де мислять категоріями держави. Важко це зрозуміти в країні, де таких діячів одиниці. Важко в це повірити, коли словами про державний інтерес прикривається будь-яка афера на суму понад сімнадцять гривень, коли твоє оточення власне тебе й проголошує втіленням найвищого державного інтересу, а ти в глибині душі знаєш собі ціну, хоча й боїшся зізнатися в цьому. І саме звідси – вимучене, відчайдушне “Я завжди підтримую заходи!” – на тій самій плівці.
Абсолютно незрозуміло, на що розраховував пан Кучма, приймаючи рішення про арешт Юлії Володимирівни. Вигідних для поки-що-Президента варіантів розвитку ця ситуація просто не має. Зовнішньополітичний аспект подій узагалі не вкладається в голові: заручившись, очевидно, обіцянками підтримки з боку професійного розвідника Путіна (ще одна жертва ситуації – здобуваючи легку перемогу як президент, яку ж, напевно, попри те втому відчував бідака ВВП – і огиду до... гм-м... політичної діяльності), під час візиту в Україну представників міжнародної спільноти, обурених станом справ зі свободою слова – взяти та й упакувати до цюпи лідера опозиції!
Несподівано розумно вчинив Генпрокурор Потебенько, вирішивши не лише взяти на цей час відпустку, але й виїхати з Києва і на додаток – про всяк випадок – ще й “загрипувати”. Не завадить.
Що ж до пані Юлії, то вона в тюрмі не пропаде. І статус тут ні до чого – ставлення до так званих “бобрів” – багатих людей, високих посадовців тощо – в цьому середовищі надмірною доброзичливістю не відрізняється. В тюрмі має значення інше – що ти таке є, чи ти сильний – в усіх сенсах, в останню чергу фізично, чи вмієш ти жити з людьми, що ти взагалі вмієш, чи ти не боягуз і так далі. Саме тому я переконаний – з боку “зечок” Юлії Володимирівні нічого не загрожує. За тиждень-другий вона вже здобуде серйозну повагу. Охорона просто побоїться з власної ініціативи надто вже знущатися з такої людини. Аби лише не було ніяких спецвказівок, але хочеться вірити, що не настільки ж вони там нагорі здуріли. Зараз дозволяється двічі на місяць отримувати передачі з харчами вагою до восьми кілограмів, а також – без обмеження ваги – одяг, взуття, домашню ковдру, подушку та постіль, навіть телевізор. Це цілком дозволяє не їсти ті гнилі помиї, якими годують ув’язнених.
Але тепер Юлія Володимирівна Тимошенко вже не просто лідер опозиції, а національний символ.
Олег НЕВЕЛЮК
|
|
