Убивство в лазні
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Пізно вночі з п’ятниці на суботу Бонця розбудив дзвінок інспектора Піскозуба:
– Пане Юзю, алярм! Мусите нагло їхати до лазні при вулиці Шпитальній. Тутай щойно знайдено труп знаного адвоката Барчика. Він тільки-но завершив справу про надужиття у фірмі “Пузапп” і в понеділок мусив робити сенсаційні зізнання в суді. А нині його зарізали у лазні.
Бонцьо тяжко зітхнув і навпомацки почав вбиратися. Очі вдалося розплющити лише після півлітра міцнющої кави.
Піскозуб, який чекав біля входу до лазні, відразу вхопив його за рукав і потягнув до кабінету властителя Гершкевича, дорогою оповідаючи подробиці трагедії:
– Гершкевич свідчить, що Барчик був його сталим гостем. Завше замовляв лазню на вечір і завше привозив зі собою трьох приятелів: свого помічника Мочуру, професора консерваторії Скорупського й управителя банку Чиха. Усе це дуже поважні осібники. Товариство спершу парилося, потім припрошувало масажиста, далі довго смакувало пивом у сальоні, а пан Скорупський ще й бавив усіх грою на клярнеті. Роз’їжджалися вони близько півночі. І от нині, поки Барчик збирав на стіл в сальоні, хтось простромив йому серце чимось видовженим і гострим. Та ми не знайшли у лазні ніц подібного до знаряддя вбивства. Троє колєгів Барчика твердять, жи ніхто не мав при собі зброї. І навіть перекуски вони привезли вже покраяними і спакованими в кошик. До вбивства жаден із них не признається. Я, звісно, притримав цілу трійцю, та обшукувати їх не зважився. Чекаю на вас, мо’ ви дасте з тим раду.
– Гаразд, – кивнув Бонцьо, який тільки тепер остаточно прокинувся. – Ведіть мене до тих аматорів гарячої пари.
Колеги убитого разом із засмученим властителем Гершкевичем ниділи у кабінеті.
– Ага, до нас завітали сам розшуковий король Бонцьо! – уїдливо озвався управитель банку Чих. – Прошу пана, а чи б ви не лишили нас у спокої? Пора вже пізня, а ми щойно втратили доброго товариша. То чи не погодилися б ви управляти свої нишпорські штуки без нас?
– Звісно, шановний пане, – спокійно відповів Бонцьо. – Та ви й самі ствердили, жи забито вашого доброго приятеля. Хіба не хочете, аби вбивцю швидше злапали? Чим швидше відповісте на мої питання, тим скоріше поїдете додому.
– То не баріться зі своїми питаннями, – тоненьким дискантом відгукнувся професор Скорупський. – Я з тої страшної втрати і сам заледь живий. Невже хочете мати тутай два трупи?
– Отже, ви твердите, жи не брали з собою до лазні ніц гострого? А чи дасте збадати ваше вбрання і портфелі, аби я міг у тому пересвідчитися?
Помічник адвоката Мочура нервово стенув плечима і вивалив на стіл вміст свого саквояжа:
– От, дивітсі, я, крім лазничого причандалля, маю при собі лише ділові папери. Деколи мому шефові заходило до голови працювати просто у лазні. Тоді й управитель банку злобливо жбурнув до Бонця свого портфеля:
– Відімкніть його самі, коли вас не бентежить ритися в чужих торбах.
Бонцьо спокійно відкрив саквояж, переглянув його вміст і намацав серед лахів блискучий циліндричний предмет.
– Ого! Пан уже придбав собі тоту гамериканську новинку, в котрій окріп не вистигає, а лід не тане!
– Пан Чих завше брав термос до лазні, – вступив до бесіди Мочура. – Улітку набирав у нього крижаного пива, а взимку – гарячої кавусі.
– Зрозуміло, – кивнув комісар і обернувся до професора.
– Та прошу дуже, я не маю ніц, крім рушників і свого клярнета, – присунув той Бонцеві свою валізку. – Бідний Ладзьґо, він так розумів штуку музичну, – і Скорупський тонесенько захлипав.
– Вельми всім вдячний, – звівся Бонцьо на рівні ноги, – За хвилю всіх вас буде пущено на вільні стопи. Принаймні двох із вас, – і він вийшов з кабінету, зробивши Піскозубові знак, аби йшов за ним.
– Пане Казимире, ви вже здогадалися, хто забив адвоката Барчика?
А ви як гадаєте, хто? І в який спосіб?
Відповіді – наступного четверга
Відповіді на кримінальну загадку “Намисто Тутанхамона”, вміщену в “Поступі” від 8 лютого: Бальцер таки натягнув носа львівській поліції. Він удав із себе п’яного, розбив вітрину і примудрився підмінити справжнє намисто Тутанхамона копією, а вже потім видудлив пляшку “Бачевського”. І спокійно “зробив ноги”, коли його поклали відсипатися у службовій комірчині.
Л. А.
|
|
