Французька програма Марка Комонька
Львів’янин, лауреат міжнародних конкурсів Марко Комонько, хоча навчається за кордоном, все ж не забуває рідного міста. Повні зали, довгі овації в кінці кожного його концертного виступу – свідчення незаперечного інтересу та любові львів’ян до його виконавської майстерності, що викристалізовується і помітно зростає від концерту до концерту. Тож черговий концерт Марка Комонька у Львові не міг залишити байдужими шанувальників музичної класики і, без перебільшення, став подією.
Різнопланову, на перший погляд, програму об’єднувало в цілість її французьке “забарвлення”: твори французьких композиторів – М. Равеля, Е. Шоссона, Ж. Бізе. Навіть скрипковий концерт австрійця В. А. Моцарта – і той органічно “вписувався” у французьку тематику завдяки своїй назві (“Страсбурзький”) та використаним у його фіналі французьким пісням. Але все це – лише твори, задекларовані в афішній програмі. Фактично ж, з бісами і наддатками у програмі цього вечора прозвучало творів удвічі більше і французький “колорит” було “розбавлено” творами Й. С. Баха, А. Дворжака та Н. Паганіні, – а це свідчить про масштабність репертуару соліста, обсяг праці, вкладеної в його освоєння, і невичерпне прагнення творчого самовияву.
Запропоновані твори дали змогу солістові розкрити широку палітру виразових засобів: від інтелектуально сконцентрованих адажіо і фуги з бахівської сонати для скрипки соло через раціоналізм та ясність класичних концептів В. А. Моцарта – до настроєвості й імпресіоністичних акварелей французів (у “Блюзі” з сонати М. Равеля і “Поемі”
Е. Шоссона). Йому також під силу змагнетизувати публіку екстравертно ефективними і технічно карколомними равелівською рапсодією “Циганка”, фантазією на теми з опери Ж. Бізе “Кармен” Ваксмана, каприсами
Н. Паганіні – і в цьому сенсі він асоціюється зі створеним ще романтиками амплуа скрипаля, який продав душу дияволу за досконале і магнетизуюче володіння грою на скрипці. Та французька легкість і всепоглинаюча емоційність і безпосередність, з якою
М. Комонько інтерпретує твори різних стилів і різної змістовної глибини, дають підстави вбачати в ньому сформованого артиста, що прагне універсальності репертуару і збагачення звукової палітри та виразових засобів свого інструменту. Потужна і голосиста скрипка М. Комонька нагадує людську мову не раз настільки емоційно схвильовану і пристрасну, що можна дослухатися навіть вібрування тих струн, котрих не торкається смичок у даний момент.
Хоча мистецтво скрипаля було в центрі уваги, та свято класичної музики було б немислиме без допомоги інших львівських музикантів. Це, насамперед, піаніст М. Драган. Своїм піаністичним туше він майстерно достроювався, доповнював і творив витончений ансамбль зі скрипалем, особливо у творах М. Равеля (згадати хоча б чітку техніку репетицій при максимально тихій динаміці і шаленому темпі в “Циганці” чи мінливу гру гармоній у першій частині сонати). А також камерний оркестр “Віртуози Львова” під батутою С. Бурка. Крім двох вальсів А. Дворжака, які оркестр виконав понад програму, цей колектив супроводжував соліста у фантазії Ваксмана та концерті В. А. Моцарта. У фіналі останнього в плані чистоти інтонування особливо відзначилася група духових інструментів (зокрема валторн) у проведеннях рефрену, що є доволі рідкісним явищем у виконанні цього твору на львівській сцені.
Яким ГОРАК
|
|
