Він ішов з добром до людей
ПАМ"ЯТЬ
Рік тому трагічно загинув політолог Арсен Коваль
Минув рік від убивства талановитого львівського політолога Арсена Коваля.
Пізно вночі, повертаючись додому, він загинув від удару бандитського кастета і був знайдений мертвим на вулиці – за кілька десятків метрів від рідної домівки. Ця смерть стоїть в одному ряді зі знищенням Ігоря Білозора, Гії Ґонґадзе і, думаю, багатьох не знаних широкому загалові імен невинно знищених людей. Бо вбивство стало звичним способом людських стосунків, вираженням самої побутовості суспільних відносин. Замість держави, найпершим обов’язком якої є захист життя громадян, прийшли бандити, прийшла влада пітьми.
Але проти царства тіней – світло Божого Царства, і в Ньому – тяглість, неперервність життя, надія на Спасіння, надія на майбутнє. Він, Арсен, ніс у собі те світло, щедро віддаючи його нам. Cвітлом Арсеновим була його людяність. Він ішов з добром до людей і вмів побачити добро в інших. Він дерзав і не йшов торованими шляхами, та ніколи не забував про тих, хто потребував його допомоги.
Він залишив свій слід в українській політології, хоча більшості його творчих поривань не судилось здійснитися.
Але вірю, що за короткий вік він устиг головне – “скласти собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищать...”.
Ігор МАРКОВ, політолог.
Минув рік, а до мене так і не доходить
Можливо, це тому, що тоді я лежав у лікарні, а дбайливе оточення вирішило приховати від мене цей кошмар... Але ні, не тому. Тим більше, що приховування вдавалося дуже недовго. А все одно уявити Арсена... Ну не лізе мені це слово! Лише останнім часом я перестав ловити себе на думці: “Треба зателефонувати Арсенові”. ТАМ немає роумінгу навіть найпросунутіших компаній.
Неймовірно талановитий, за що б він не брався – в усьому досягав колосальних результатів. Англійська за кілька місяців – будь ласка (у школі та університеті Арсен учив французьку і знав її перфектно). Комп’ютер “з нуля” – прошу дуже. “Лотос”, “шпагат” – без підготовки, не розігріваючи м’язів. Міг легко закинути ногу за голову. Або (сидячи, звісно) й обидві. Міг зненацька опинитися в Амстердамі. Або у Москві – заробляти промисловим альпінізмом. Про досягнення в політичних науках – основному напрямі діяльності – я просто вже і не говорю. Одне слово – Арсен.
Людина-карнавал. Ніколи не бачив його похнюпленим. Ні-ко-ли. Ми обидва полюбляли чорні шкірянки-”косухи”, обидва – добре за метр вісімдесят і “прибрати” вдвох літр-півтора горілки могли легко й невимушено. Треба було мати хворобливу фантазію, щоби – не знаючи – запідозрити в нас тих, ким ми були насправді. Двоє політологів, один, наприклад, щойно повернувся зі стажування у Віденському університеті і проводжає другого на міжнародну конференцію у Варшаву. Арсен ще й викладав в інституті...
Дівчата любили його до самозабуття, доходило до анекдотів. Це був якийсь масовий рух. Арсен частенько опинявся через них у неймовірних ситуаціях, хоча й ні в чому винен не був. Але завжди брав проблему на себе – джентльменство його було таким же вродженим, як колір очей чи волосся. Не замислюючись, міг позичити останню десятку. Цим частенько зловживали – в тому числі і я особисто, але змінитися він не міг. А головне – не хотів.
Минув рік, а до мене так і не доходить. Не доходить.
Олег НЕВЕЛЮК
|
|
