Україна напередодні "оксамитової революції"
Щойно створений "Форум національного порятунку" домагатиметься імпічменту Президента та зміни політичної системи держави
ОПОЗИЦІЯ
Дмитро ЯЦЕНКО
Учора в парламенті відбулися установчі збори “Форуму національного порятунку”, в який об’єдналися більшість найсильніших опозиційних партій та організацій. Про досить різнобарвний спектр цієї громадянської ініціативи свідчить присутність в об’єднанні таких політиків, як Тарас Чорновіл, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз, Сергій Головатий, Анатолій Матвієнко, Володимир Чемерис тощо. Однак, незважаючи на ідеологічну різницю в поглядах, учасники “Форуму національного порятунку” оголосили, що домагатимуться імпічменту Президента Леоніда Кучми та перетворення України на парламентсько-президентську або ж навіть просто парламентську республіку.
Лідери об’єднання заявляють, що зміна політичної системи має відбутися мирно – шляхом “оксамитової революції”. “Спитай себе, чи подобається тобі, як ти живеш? Спитай хлопця, чи може він знайти гідну роботу? Спитай дівчину, чи хоче вона бути повією? Спитай суддю, чи вільний він у своїх рішеннях? Спитай голову СБУ, чиєю безпекою він займається? Спитай міністра внутрішніх справ, чи не сняться йому мати та діти Ґонґадзе? Спитай Президента, чи чув він щось про совість і честь?” – так виглядають лише кілька з двох десятків запитань маніфесту громадянської ініціативи, підписаного
62 політиками та громадськими діячами. У цьому ж документі ініціатори об’єднання заявили, що так, як зараз, далі жити не можна, і пообіцяли покласти край кримінальному режиму, утвердити повагу до права та закону й повернути Україну на європейський шлях розвитку.
Схоже, що лютий стає традиційним часом для спалаху суспільно-політичної активності. Якраз рік тому вже відбулася одна “оксамитова революція”, коли депутати розділилися на два табори: ліва меншість проводила засідання у сесійній залі Верховної Ради, а більшість засідала в Українському Домі. У результаті тих подій утворилася парламентська більшість, яка відправила у відставку ліве керівництво законодавчого органу (тодішнього спікера Олександра Ткаченка та його заступника Адама Мартинюка), а також обрала керівників всіх комітетів виключно з-поміж своїх представників. Минулий рік довів, що
т. зв. пропрезидентська парламентська більшість через вплив олігархічних фракцій виявилася не здатною змінити ситуацію в державі, а всіх здобутків в економіці уряду Віктора Ющенка вдалося досягнути, витрачаючи левову частку своїх зусиль на боротьбу з окремими лідерами тієї ж більшості. Внаслідок відставки Юлії Тимошенко уряд Ющенка тепер виглядає дещо послабленим, однак і парламентська більшість розкололася на прихильників Президента та його опонентів.
Відтак можна говорити, що передумови нинішньої політичної кризи були закладені ще торік. Протягом року центр політичної боротьби плавно зміщувався від Верховної Ради в бік Кабінету Міністрів: структурні зміни відбулися у парламенті, частково вони охопили й уряд (відставка Тимошенко, можливість нових кадрових призначень та перетворення Кабміну в коаліцію партій). Тепер, після подій навколо “касетного скандалу”, загроза рішучих змін нависла і над самим Президентом.
Однак чи спроможеться різнобарвна компанія опозиціонерів досягнути своєї мети? Політики, які вже давно висловлюють свою незгоду з курсом Леоніда Кучми, налаштовані оптимістично. На думку позафракційного депутата Олександра Єльяшкевича, те, що вдалося – незважаючи на всі зусилля влади, незважаючи на протидії – об’єднатися так по-різному налаштованим людям, говорить про те, що та платформа, яка їх сьогодні об’єднала, може виявитися надзвичайно ефективною. Володимир Філенко, один із лідерів партії “Реформи і порядок”, вважає, що найближчим часом виникне ще цілий ряд ініціатив, подібних до “Форуму”: “Очевидно, що якась частина акцій буде проводитися самостійно тими або іншими політичними силами, а деякі з них будуть проводитися спільними зусиллями. Взагалі, сьогоднішня подія – ця наша загальна позиція і загальний маніфест”. Член НРУ Тарас Чорновіл, який головував на засіданні, називає “Форум” найкращим підтвердженням того, що народ дозрів до того, щоби виступити єдиним фронтом проти зла.
Як повідомив із Києва політичний оглядач “Поступу” Кость Бондаренко, після установчих зборів – у кулуарах Верховної Ради – чимало політиків найближчою метою об’єднання називали початок процедури імпічменту Леоніду Кучми. Учасники “Форуму” згадували першу спробу відправити Президента у відставку у 1997 році, після якої голосування з цього приводу у парламенті відбувалися щороку. Однак лише зараз, на їх думку, опозиція виглядає достатньо сильною. У попередньому числі газети “Поступ” уже писав, що головна перепона для прихильників імпічменту полягає у відсутності законодавчого механізму.
Зокрема це стосується нещодавно прийнятого закону про тимчасові слідчі комісії, на який Леонід Кучма наклав вето і надіслав цього тижня до парламенту. Однак учора стало відомо, що Верховна Рада не погодилася з діями глави держави і 234 голосами прийняла рекомендацію до Леоніда Кучми таки підписати закон, оскільки Президент надто пізно наклав вето (його рішення було протерміноване аж на 15 днів), тож, згідно з Конституцією, закон про тимчасові слідчі комісії має набрати чинності.
Оглядачі наразі розглядають серед можливих шляхів розвитку ситуації початок процедури імпічменту, організацію переговорів, під час яких Президент змушений буде погодитися з пропозиціями щодо зміни політичного устрою, або дострокові парламентські та президентські вибори. Днями про ситуацію в Україні писали чимало закордонних ЗМІ. У цих публікаціях також наголошувалося на тому, що Україна отримала шанс для “очищення”. Скажімо, Марк Галеотті, британський експерт із криміналу в Росії та Євразії, проводить паралель між можливими наслідками “справи Ґонґадзе” й ефектом від скандалу “Танджентополі” в Італії на початку 1990-х. Тоді італійські власті завдали найсильнішого удару по організованій злочинності в країні. Відкидаючи можливість політичного колапсу в Україні, Галеотті зазначає, що прецедент того, що причетність президента до злочинів буде доведена, стане для українців справжнім уроком демократії.
|
|
