Відкрито доступ до таємних архівів
ПОЛЬЩА
Володимир ПАВЛІВ, Варшава
Уже від середи (7 лютого ц. р.) громадяни Польщі можуть подавати заяви до Інституту національної пам’яті (Instytut Pamiкci Narodowej) із проханням про доступ до так званих “течок”, у яких зберігаються документи, зібрані на них спецслужбами Польської Народної Республіки. Заяви можна подавати в 10 містах Польщі (там, де є відділення ІНП), а також у деяких закордонних представництвах.
Від самого початку лунають застереження, що доступ отримають не всі й не відразу. Причин – кілька: по-перше, з різних архівів до ІНП передано лише близько 10% документації, а по-друге, значна частина цих архівів знищена представниками старих спецслужб уже в 1989-90 роках. Як пояснював у недільній “Газеті виборчій” генерал Кіщак, останній керівник спецслужб ПНР, робилося це для добра перш за все людей зі середовища опозиції.
Оскільки радикально, здавалося б, антикомуністичній 3-й Речі Посполитій знадобилось аж 10 років протистояння між лівими та правими, щоби дійти до цього “порахунку з минулим”, то певна частина зацікавлених осіб просто померла, а ще більша частина суттєво зістарілася. Тому пріоритет в отриманні своїх течок мають люди літні та заслужені перед Польщею, як, наприклад, міністр закордонних справ Броніслав Бартошевський.
Першого ж дня було подано близько 90 заяв. Багато людей вважає, що цей процес починається занадто пізно. Дехто хоче довідатися імена “стукачів”, іншим хочеться подивитися на своє “досьє” просто з цікавості, щоби дізнатися, як його оцінювали тодішні карні органи. Перший президент 3-ї РП та легендарний лідер “Солідарності” Лех Валенса, наприклад, свою течку вже вивчав під час люстраційного процесу, та охоче зазирне до неї ще раз, як він заявив теленовинам.
Є також чимало людей, переважно зі середовища ліберальної інтелігенції, котрі взагалі не хочуть зазирати до цих документів, мотивуючи це християнськими етичними принципами. Один із найулюбленіших у Польщі політиків Яцек Куронь сказав буквально таке: “Я добре знаю свою біографію і не маю потреби її доповнювати з допомогою убецьких (УБ – “Ужонд безпеченьства”. – В.П.) течок”. Противниками відкриття архівів були також політики з середовища Унії свободи, котрі попереджали про можливе зростання напруження та протистояння в суспільстві без жодних конструктивних наслідків.
Процес цих “порахунків із минулим” у Польщі щойно розпочався, і, як він відбуватиметься, пересвідчимося, мабуть, незабаром. Утім, як показує досвід східної Німеччини, де вже близько 2 мільйонів осіб ознайомилися зі своїми “справами” з архівів Штазі, нічого надзвичайного не сталося, крім кількох розлучень і самогубств. Нічого, щоправда, не повідомляють і про те, “шо воно кому помогло?”.
|
|
