Намисто Тутанхамона
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
На початку 20-х років у Львові, на території Стрийського парку повстали знамениті Східні Торги. Відбувалися вони на початку вересня, притягаючи підприємців мало не з цілого світу, а впродовж року у павільйонах Торгів і в Палаці Штуки проводилися розмаїті мистецькі імпрези, виставки та інші атракції. Найбільшою подією зими 193* року стала виставка давньоєгипетських старожитностей. Зокрема, у центральному залі Палацу Штуки було виставлено безцінне золоте намисто з гробівця Тутанхамона. Зваживши на те, що сей раритет притягне не тільки шанувальників мистецтва, а й кримінальників, Палац було обладнано найновітнішою системою сигналізації. Варто було зачепити скляну вітрину, коли вмикалася сирена. Крім постійної охорони, при Палаці чергувало кілька поліціянтів, серед яких був і Франьо Мулик з команди комісара Бонця. Урочисте відкриття, на якому була присутня ціла львівська “сметанка”, відбулося напередодні, а того дня виставка відкрилася для відвідувачів. Екскурсантів запускали невеличкими групками під пильнним оком охорони. І раптом Мулик помітив, що до другої групи замішався вельми неприємий осібник. Він був п’яний як чіп і раз у раз переривав розповідь екскурсовода голосною гикавкою.
– Гей, пане Моркотуне, – штурхнув Мулик начальника охорони. – А того “мистецтвознавця” слід би притримати, аби не тинявся серед публічности в такому вигляді.
– Та дідько з ним! – поблажливо відмахнувся Моркотун. – Най заходить. А мо’, серед витворів штуки красної акурат витверезиться.
Та Мулик як у воду дивився. Тільки-но екскурсія полишила центральну залю з давньоєгипетською атракцією, коли відчайдушно завила сирена. За кілька секунд охоронці і поліціянти були на місці і виявили таку картину: вітрину було розбито на друзки, а попід нею валявся горезвісний п’яничка. У лівій руці він міцно стискав безцінний раритет, а правою не менш міцно тулив до грудей порожню пляшку з-під горілки Бачевського.
– Яй! – заволав Мулик, розтискаючи пальці грабіжника. – Виставка лишень відкрилася, а ми вже маємо таку ґранду. А Палацом чигає купа журналістів. Казав я, аби його не пускати!
– Та ж усе обійшлося, – стурбовано белькотів Моркотун. – Нумо замкнемо центральну залю і оголосимо, жи то сигналізація вийшла з ладу. Ніхто ніц і не запідозрить. А за півгодини знову відкриємо вступ. – А що робити з тотим грабіжником? Слід би його забрати до комісаріату і скласти протокола.
– Та який то, до холєри, грабіжник? То звиклий клепарівський батяр, який перехляв гари і утнув не дуже вдалого ґеца. Пане Мулику, не робіт мені прикрости, бо за півроку маю стати емеритом. Зара ми того пташка вкладемо у службовій комірчині, а надвечір ви його заберете, га?
– Ну гаразд, – зглянувся Мулик. Горе-грабіжника затягли до службової комірчини і повернулися на свої пости. Лише перед самим закриттям Мулик спромігся зателефонувати до комісаріату і повідомити шефа про ранішній інцидент.
– Ви його не впустили, Мулику? – не на жарт стривожився комісар Бонцьо. – Вважайте, аби не втік, я вже їду!
Та коли комісар прибув на місце, комірчина виявилася порожнісенькою.
– Як ви таке припустили! – вхопився за голову Бонцьо. – Де його теперка шукати?
– Та не гнівайтеся, пане комісаре! – виправдовувалися Мулик з Моркотуном. –
То ж був звиклий гультіпака.
– А я маю передчуття, жи ми вляпалися у серйозніший трафунок.
Тут до службового приміщення несміливо застукали, і на порозі постав вуличний фотограф, котрий від рана клацав камерою перед входом до Палацу і тицькав відвідувачам візитівки свого ательє.
– Прошу панства, я рано зазнимкував тамтого п’яницю. Оце вже й знимки поробив.
– Де вони? – вхопився Бонцьо за конверт з фотографіями і тут же охляв у кріслі. – Дідько забирай, та ж то є міжнародний ошуста Бальцер! Пофортунило йому, жи львівські поліцаї такі роззяви.
А ви зрозуміли, що відбулося насправді в Палаці Штуки і в який спосіб Бальцер примудрився натягнути носа пильній охороні? Відповіді наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “Украдений пулярес”, уміщену в “Поступі” від 1 лютого: У пуляресі була одна купюра в 50 злотих, одна у 5 і чотири “двозлотувки”.
Л.А.
|
|
